Автор: Олег Туляков

Іноді зрозуміти глибинну суть складної реальності допомагає звернення до прямого значення слова, яким ця реальність позначається. Слово «релігія» походить з латини – religio. І це означає зв’язок. У нашому випадку – зв’язок людини з духовними сутностями. З якими? А ось це кожен вільний обирати самостійно. У цьому, власне, й полягає сенс свободи віросповідання – одного з фундаментальних прав людини, закріплених у міжнародному законодавстві, зокрема – у Загальній декларації правам людини. Забезпечити таке право для своїх громадян, не надаючи при цьому домінантного статусу певному віросповіданню (адже це так зручно для посилення влади!) під силу лише великим народам і великим лідерам.

У 586 році до нашої ери злий і жорстокий вавилонський цар Новуходоносор II захопив і пограбував Юдейське царство. Безліч євреїв змушені були рятуватися втечею. Частина з них знайшла свій благополучний притулок на території Азербайджану. Це були перші біженці, яких прийняли азербайджанці до своєї дружньої родини. З того часу ця благодатна земля, здавна освячена утаємниченим вогнем зороастрійських храмів, стала доброю та дбайливою матір’ю для всіх, хто вірить у Бога незалежно від характеру та походження релігії. Тут ніколи не було ворожнечі на ґрунті віросповідання. Тут завжди віруючі мирно і спільно будували Азербайджан, який вважали своєю Батьківщиною.

  Управлінські принципи релігійної толерантності закріплені у законодавстві. Зокрема, у пункті I Статті 18 Конституції Азербайджанської республіки вказується, що «…релігія відокремлена від держави. Усі віросповідання рівні перед законом». Не менш важливим є пункт II цієї статті, у якій «забороняється поширення та пропаганда релігій (релігійних течій), що принижують гідність особистості та суперечать принципам людяності». Цим виражається давній досвід релігійної толерантності азербайджанців, який дає можливість об’єднати потенціал прибічників всіх релігій, які мешкають біля республіки, на вирішення спільних завдань соціально-економічного та культурного розвитку, захисту суверенітету й територіальної цілісності.

«Я вважаю, що азербайджанський народ сам по собі, за своєю природою, за своїм характером має високе відчуття толерантності. Толерантність полягає у сутності мусульманської релігії, яку сповідує переважна кількість населення Азербайджану». Так сказав архітектор сучасного Азербайджану Гейдар Алієв, який заклав основи політики релігійної толерантності, яку послідовно проводить нинішній Президент республіки Ільхам Алієв, повністю розвиваючи славетні традиції міжконфесійної співпраці. Це дає можливість відчути себе єдиною спільнотою всіх віруючих Азербайджану: мусульман-шиїтів та мусульман-сунітів, християн православної, католицької, лютеранської та протестантської церков, християн історичної албанської церкви, німців-лютеран, бахаїстів та кришнаїтів. При цьому, будучи мусульманином, Ільхам Алієв як управлінський принцип у релігійній сфері повністю використовує фундаментальний коранічний постулат: «немає примусу в релігії». Президент республіки послідовно сприяє мирній та конструктивній міжконфесійній комунікації як усередині країни, так і за її межами. Зокрема, він особисто присутній на церемоніях відкриття храмів, сприяє заснуванню та розвитку релігійних громад.

За його правління Баку став важливим міжнародним центром культивування релігійної толерантності у світі. Зокрема, регулярно проводяться міжнаціональні та регіональні форуми з цієї проблематики, підтримується активна співпраця з ООН, ОБСЄ, ЮНЕСКО та іншими авторитетними організаціями з питань міжконфесійного діалогу та віротерпимості.

Шлях утвердження релігійної толерантності в Азербайджані був непростим. Зокрема, вірменська агресія призвела до влади сепаратистів, які намагалися лякати світову спільноту міфічною «ісламською загрозою», яка нібито походить від Азербайджану. Розрахунок був зрозумілим: саме релігія є благодатним підґрунтям для розколу у суспільстві, провокації конфліктів, нерозуміння та соціальних протистоянь.

Проте азербайджанська модель релігійної толерантності виявилася стійкою до подібних атак. Невипадково її вивчають в університетах світу через її значущість, ідейну спроможність, перспективність впровадження в практику державного управління в інших країнах світу. Новою сторінкою розвитку відносин у системі «релігія-держава» стало відновлення релігійних об’єктів на звільнених від окупації територіях. Зокрема, за особистим дорученням Ільхама Алієва реставруються мечеті «Тезепір», «Бібійбат», «Джума» та «Шамаха», чим упевнено зміцнюється тісна співпраця та взаєморозуміння віруючих та політичного керівництва сучасного Азербайджану.

Шехідляр хіябани (Алея Шехідів)… Священне місце, де спочивають азербайджанці різних конфесій, які не пошкодували власного життя заради майбутньої держави, в якій тріумфують ідеали міжконфесійного братства та віротерпимості. Тут дають клятви, сюди приходять почесні гості республіки, тут вимовляються найважливіші і проникливі промови. Чи це місце не є священною пам’яткою віротерпимості для всього людства?

 Сенс та значення релігійної толерантності зрозуміти начебто і не так складно – це шлях до миру та конструктивної взаємодії. Однак мені як українському релігійному філософу це питання бачиться глибше. Участь конфесій у громадському будівництві, яку підтримують на підставі давніх традицій Президент Азербайджанської республіки Ільхам Алієв – це сакральний зв’язок нації з духовними сутностями, які вказують народу його унікальний шлях у Всесвіті. У такий спосіб ознак реальності набуває національна ідея, що зумовлює місію народу, який просвітленим розумом віруючих у Бога людей самостійно пише свої рядки у священній книзі Світової історії.

Олег Туляков, голова громадської ради при Сумській обласнйї військової адміністрації, доцент Сумського державного університету