Автор: Олег Туляков.
У зв’язку з важливою подією, яка сталася в історії Азербайджанської республіки 27 вересня 2020 року, я стверджую смертельну небезпеку сепаратизму для кожного народу. У своїй світоглядній сутності сепаратизм – це утвердження пріоритету особистісних інтересів над загальнонаціональними інтересами. Будучи спрямованим на руйнування загального уявлення про майбутнє, сепаратисти будують потворні квазідержавні утворення, які руйнують основи територіальної цілісності. Це об’єктивно веде до деградації, оскільки повертає народ у той допотопний стан, який філософ Томас Гоббс назвав «природним станом» – коли думають виключно про себе та про свій рід, внаслідок чого загальнонаціональне, зокрема – територіальна цілісність, наражається на смертельну загрозу.
Саме як потенційна «смертельна ін’єкція» сепаратистів використовують вороги тієї чи іншої держави шляхом організації на її території деструктивних соціальних конфліктів та війн. І все це на тлі перетворення територій із раніше штучно створеним «особливим статусом» на «ракові пухлини» у вигляді згаданих квазідержавних утворень. І тут доля нації залежить від її здатності налагодити економіку, накопичити сили, консолідуватися. А також багато залежить від того, чи національні лідери зможуть показати сепаратизму «залізний кулак» – перемогти це явище у смертельному протистоянні, а згодом – викорінити назавжди.
27 вересня 2020 року Президент Азербайджанської республіки Ільхам Алієв у відповідь на чергову масштабну військову атаку вірменської сторони наказує армії перейти в контратаку. Це започаткувало 44-денну Вітчизняну війну (Другу Карабаську війну) – торжество військової та економічної могутності Азербайджану, яке було накопичено самовідданою працею його громадян. Другою Карабаською війною тоді «дихав» увесь азербайджанський народ: йшли записуватися добровольцями до армії, стежили за подіями, активно спілкувалися один з одним. На щастя, ця переможна війна приносила багато добрих новин про звільнення населених пунктів. Вищий ступінь мобілізації суспільства поєднувався з вищим рівнем ведення сучасного бою: масштабним використанням ударно-розвідувальних безпілотних літальний апаратів, ідеально організованою взаємодією сухопутних підрозділів, спеціальних сил та артилерії, своєчасним руйнуванням ворожих вузлів опору та комунікації.
Таким чином, під керівництвом Ільхама Алієва був створений «залізний кулак», який завдав смертельного удару вірменському сепаратизму в Карабасі. Вирішальним чинником, на мою думку, було те, що Президент Азербайджану наголошував на головній меті операції – відновлення конституційного устрою та повернення громадян на свої землі. Це стало початком кінця сепаратизму, оскільки утверджувався пріоритет загальнонаціонального над індивідуальним. Доктринальний характер позиції Ільхама Алієва у поєднанні з його щоденними зверненнями до нації, заходами щодо мобілізації ресурсів та координації з військовим керівництвом привели азербайджанський народ до перемоги.
Серед подій 44-денної війни мені особливо хочеться виділити бій за місто Шуша. “Серце” Карабаху вперше за довгі роки зітхнуло вільно на початку 8 листопада 2020 року. З цим зітханням війна взяла впевнений курс на перемогу Азербайджану, яка була реалізована у форматі підписання тристоронньої угоди та припинення бойових дій.
Військовий тріумф не знімав потреби у подальшому справедливому політичному врегулюванні. Після Вітчизняної війни азербайджанці вирішували складні питання реінтеграції звільнених територій, їх подальшого економічного розвитку, повернення внутрішньо переміщених громадян.
Так, роботи було ще багато. Але один історичний гештальт точно був закритий: сепаратизм у Карабасі саме як соціальне явище з певною історичною перспективою бути інструментом дестабілізаційного впливу на Південний Кавказ був знищений повністю. Процес його руйнування набув атрибутів невідворотності. Після звільнення Шуші стало зрозуміло, що сепаратисти більше не спроможні бути джерелом конфронтації, ворожнечі та економічної деградації.
Виникнувши як політичний проект вірменських політичних ідеологів, підтримуваний рф та деякими іншими недружніми Азербайджану силами, сепаратизм у Карабасі був спрямований на заперечення територіальної цілісності азербайджанської держави. Використовуючи зовнішню підтримку та страх як управлінський інструмент, сепаратисти намагалися легалізувати свою владу шляхом створення паралельних державних структур. При цьому вони по-звірячому вчинили з тими, у кого відібрали право жити на рідній землі.
Але 27 вересня 2020 року азербайджанці з коренем вирвали смертельне жало вірменського сепаратизму в Карабасі. Заради цього своїм життям пожертвували ті, хто вигнав зі своєї землі вірменських окупантів. На їхню честь Президент Ільхам Алієв у грудні 2020 року своїм розпорядженням встановив відзначати 27 вересня як День пам’яті. Цього дня про подвиг шехідів згадують усі, кому дорогий Азербайджан, консолідуючися навколо ідеї територіальної цілісності – ідеї, яка є світлим антиподом сепаратизму. Утвердження ідеї територіальної цілісності усуває сепаратизм із сучасного політичного поля назавжди.
Автор: Олег Туляков, український філософ, доцент Сумського державного університету, голова громадської ради при Сумській обласної військової адміністрації