Автор: Олег Туляков.
Все, що незаконно, нелюдяно і неправильно, зрештою, має свої тяжкі наслідки. Це проявляється у розплаті за скоєне. Зокрема, суб’єкти, які чинили злочини, іноді впадають у жалюгідну алогічність та убогий реваншизм. Їхня доля сумна. З уявних колишніх героїв вони перетворюються на дивакуватих персонажів. Намагаючись зберегтися хоча б у якомусь реальному форматі, вони починають заперечувати очевидне та вимагати неймовірне.
Віроломно окупувавши Карабах, вірмени завдали економіці та населенню цього краю тяжких збитків. Так само, як і деяким іншим азербайджанським населеним пунктам.
І от тепер, після остаточної перемоги Азербайджанської республіки та звільнення окупованих територій норми міжнародного права, та й звичайний людський здоровий глузд стверджують неминучу реальність у вигляді розплати за завдану економічну шкоду та судові обвинувальні вироки сепаратистам за завдану шкоду політичну.
Але не піддається законам логіки безумство переможених, які не вигадали нічого доречнішого, як подати до Міжнародного суду необґрунтовані вимоги вивести з Карабахського регіону особовий склад усіх військових та правоохоронних органів Азербайджану. Це як, вибачте? Прибрати з нещодавно звільнених земель власної країни тих, хто відповідає за порядок та захист? Чи відомо авторам позову, що внутрішній та зовнішній захист є, відповідно вчення німецького мислителя Макса Вебера, основною функцією держави?
Втім, читання Макса Вебера є заняттям абсолютно зайвим для тих, хто всерйоз вважає, що слід якимось чином впливати на слідчі дії правоохоронних органів Азербайджанської республіки щодо затриманих згідно зі статтями кримінального кодексу осіб, які представляють сепаратистський режим. Вказувати що робити азербайджанським прокурорам та суддям? На якій підставі? Вони можуть мати лише одну єдину підставу – Кримінальний кодекс Азербайджанської республіки!
Слід також припинити провокаційну дезінформацію та спекуляції з приводу вірменського населення, яке виїхало з Карабаху у зв’язку з його звільненням та встановленням там законної влади Азербайджанської республіки. Офіційним Баку послідовно і зрозуміло як стверджується, так і впроваджується принцип забезпечення безпеки всіх громадян республіки незалежно від національного чи етнічного походження. Вірмен це стосується однаково, як і всіх інших громадян. А ті, хто виїхав з Карабаху, зробили це з власної волі, без тиску і примусу. Ці люди можуть повернутися і отримати права нарівні з іншими громадянами.
Абсурдність того, що відбувається, стає гранично очевидною у зв’язку з такою аналогією. Отже, заглянемо у майбутнє. Здобувши перемогу на полі бою, Україна повернула собі незаконно окуповані території, зокрема – Крим. Однак після очікуваних після цього відшкодування завданих економічних збитків, суду над військовими злочинцями та сепаратистами, раптом розпочнеться процес виведення армії разом із поліцією зі звільненого півострова, а робота слідчих та судових органів буде під чиїмось наглядом та контролем.
Слава Богу, законність та здоровий глузд тріумфують у світовому юридичному полі. 17 листопада 2023 року Міжнародний суд у справі Вірменії проти Азербайджану про тимчасові заходи у зв’язку із застосуванням Міжнародної конвенції про відміну всіх форм расової дискримінації (CERD) відхилив вимоги позивача, чим підтвердив суверенітет і територіальну цілісність, а також законність дій правоохоронних органів Азербайджану стосовно сепаратистів, а також правильність дій щодо вірменського населення.
Це судове рішення має важливий символічний зміст у частині затвердження синхронності дотримання норм міжнародного права та політики республіки щодо відродження звільнених територій, встановлення суверенітету та територіальної цілісності.
То чим все ж таки можна пояснити такий алогічний позов Вірменії до Азербайджану, який закінчився безславним «пшиком»? На мою думку, таке безумство є наслідком агонії. З точки зору медичної науки агонія є стан перед загибеллю, який характеризується активізацією компенсаторних механізмів, спрямованих на продовження життя. У нашому випадку – це безглузда спроба боротися з неминучим кінцем сепаратизму та агресії по відношенню до Азербайджанської республіки.