Автор: Олег Туляков

 

Хто говорить про перемоги? Найважливіше — вистояти

Райнер Марія Рільке. «Реквієм»

 

Бути на варті

«Історія пам’ятає не всіх, хто тримав у руках зброю. Вона пам’ятає тих, хто не залишив свого поста.»

Є слова, зміст яких набагато ширший за словникове визначення. Вони народжуються не в мові, а в історичному досвіді народів. Одне з них — Вартовий.

Вартовий — це не лише військовослужбовець, який несе службу на визначеному рубежі. Це людина, якій довірено найдорожче — безпеку інших. Саме тому образ Вартового давно вийшов за межі військової термінології й став символом відповідальності за державу, народ і майбутнє.

Не випадково римський імператор Марк Аврелій, якого історія пам’ятає водночас і як видатного державного діяча, і як одного з найглибших мислителів стоїчної традиції, вважав, що людина має бездоганно виконувати той обов’язок, який поклала на неї доля. Можливо, саме тому образ Вартового переживає століття. Він змінює однострої, зброю, державні кордони, але не змінює свого призначення — залишатися там, де вирішується майбутнє народу. Він нагадує: іноді найбільша мужність полягає не в тому, щоб зробити крок уперед, а в тому, щоб не залишити свого поста.

Кожен народ має своїх Вартових. Це солдати й офіцери. Це командири. Це шахіди, чиї імена назавжди залишаються в національній пам’яті. Але історія знає й Вартових іншого масштабу — державних діячів, які створюють умови, за яких армія стає не тимчасовим військовим формуванням, а надійною опорою незалежної держави.

Саме такою є історія сучасних Збройних сил Азербайджану. Це історія не лише військових перемог, а й далекоглядних державницьких рішень, які протягом десятиліть формували силу, здатну захистити країну у вирішальний момент. У цій історії особливе місце посідають імена Гейдара Алієва та Ільхама Алієва — людей, чия діяльність нерозривно пов’язана зі становленням, зміцненням і бойовою славою азербайджанської армії.

 

Поклик історії

Історія рідко попереджає про своє наближення. Вона не призначає зустрічей і не дає часу на підготовку. Одного дня вона просто ставить народ перед вибором, від якого залежить не лише сьогодення, а й майбутнє.

Такі моменти стають випробуванням не лише для державних інститутів. Вони випробовують саму здатність суспільства знайти людину, якій можна довірити власну долю. Саме тоді особливо гостро постає потреба у Вартових історії — людях, які здатні бачити далі за обрій політичного дня.

Для Азербайджану таким випробуванням стали перші роки незалежності. Держава вже постала на політичній карті світу, але її суверенітет ще не мав міцної опори. Воєнне протистояння, внутрішня нестабільність, економічна криза та загроза втрати державності вимагали не лише політичних рішень, а й стратегічного бачення майбутнього.

Саме в цей час до керівництва країною повернувся Гейдар Алієв. Його повернення було відповіддю на суспільний запит, який ішов від представників різних регіонів Азербайджану, громадських діячів і старійшин. Для багатьох азербайджанців це означало значно більше, ніж зміну політичного керівництва. Це було повернення державної впевненості.

Але справжній масштаб державника визначається не тим, як він реагує на кризу, а тим, чи здатен він побачити майбутнє ще до того, як воно стане очевидним для інших. Саме тому Гейдар Алієв розпочав будувати не лише систему державного управління. Він почав формувати фундамент держави, здатної захистити себе.

Ще задовго до цих подій, у 1971 році, з його ініціативи була заснована Республіканська спеціалізована школа-інтернат імені Джамшида Нахічеванського — навчальний заклад, покликаний виховувати майбутніх офіцерів Азербайджану. Через десятиліття її випускники стали командирами й офіцерами сучасної азербайджанської армії, а багато хто з них брав участь у визволенні окупованих територій. Цей факт промовисто свідчить: справжній державник мислить не лише викликами сьогодення, а й поколіннями.

Саме так починається історія сильних держав. Спочатку народжується далекоглядне рішення. Потім — інституції. Потім — покоління людей, які втілюють цей задум у життя. І лише після цього приходять великі історичні перемоги.

 

Народження сили

Створити армію можна наказом. Створити сильну армію — лише державою.

Саме такою була логіка Гейдара Алієва після повернення до керівництва Азербайджаном. Він добре розумів: військова міць не виникає сама по собі. Вона спирається на міцну економіку, ефективне державне управління, професійну освіту, сучасні технології та суспільну довіру до власної держави.

Саме тому реформування оборонної сфери стало частиною масштабного державного будівництва. Було розпочато послідовне вдосконалення системи військового управління, зміцнення регулярної армії, розвиток військової освіти, підготовку професійного офіцерського корпусу та формування сучасної матеріально-технічної бази Збройних сил.

Водночас Азербайджан швидко змінювався. Реалізація великих енергетичних проєктів, насамперед «Контракту століття» та будівництво нових міжнародних транспортних коридорів, відкрили країні нові економічні можливості. Економічне зростання поступово перетворювалося не лише на джерело добробуту, а й на фундамент національної безпеки. Адже сучасна армія потребує не тільки мужніх людей, а й сильної держави, здатної забезпечити її розвиток.

Особливе місце у цій стратегії посідала військова освіта. Школа імені Джамшида Нахічеванського, створена з ініціативи Гейдара Алієва, стала лише початком системної підготовки майбутніх захисників країни. У наступні роки розвивалися військові навчальні заклади, удосконалювалася система підготовки офіцерських кадрів, зміцнювалася дисципліна та професійні стандарти військової служби. Саме так поступово формувалося покоління командирів, яким судилося писати нову сторінку військової історії Азербайджану.

Минуть роки, і багато з рішень, ухвалених у той період, набудуть зовсім іншого звучання. Те, що сучасникам могло здаватися окремими реформами, історія побачить як частини єдиного задуму. Задуму, у якому сильна держава, сильна економіка й сильна армія були нерозривно пов’язані між собою.

Саме так народжується сила. Не в день битви. Не в день військового параду. Вона народжується значно раніше — у далекоглядності людей, які здатні будувати майбутнє тоді, коли інші ще зайняті сьогоденням.

Справжній Вартовий історії ніколи не будує армію для себе. Він будує її для тих поколінь, які одного дня повинні будуть захистити свою державу.

 

Іспит історією

Кожна велика державна стратегія одного дня проходить свій головний іспит. Саме тоді стає зрозуміло, чи були десятиліття наполегливої праці лише низкою окремих реформ, чи вони справді стали фундаментом майбутнього.

Для Азербайджану таким іспитом стала епоха президентства Ільхама Алієва.

Продовживши державницький курс Гейдара Алієва, він послідовно зміцнював обороноздатність країни, модернізував Збройні сили, розвивав військово-промисловий комплекс, розширював міжнародне військове співробітництво та забезпечував армію сучасними технологіями й озброєнням. Азербайджанські військовослужбовці дедалі активніше брали участь у міжнародних навчаннях, удосконалювалася система бойової підготовки, а сама армія ставала однією з найбоєздатніших у регіоні.

Проте історія завжди ставить запитання, на які неможливо відповісти словами. На них відповідають лише вчинки.

У 2020 році, під керівництвом Верховного Головнокомандувача Ільхама Алієва, Азербайджанська армія звільнила значну частину територій, що майже тридцять років перебували під окупацією. А у 2023 році було повністю відновлено державний суверенітет Азербайджанської Республіки на всій її міжнародно визнаній території.

Для азербайджанського народу це стало не лише військовою перемогою. Це було повернення історичної справедливості, відновлення територіальної цілісності держави та здійснення прагнення, яке жило в суспільній свідомості протягом десятиліть.

Саме тоді стало очевидно, що багаторічна праця зі створення сучасної держави й сучасної армії не була марною. Стратегічне бачення Гейдара Алієва та його послідовне продовження Ільхамом Алієвим знайшли своє підтвердження не в політичних деклараціях, а в історичному результаті.

У Карабасі зустрілися три сили, без яких не народжується жодна велика перемога: мужність воїна, мудрість державника і незламна воля народу. Саме ця єдність стала запорукою того, що Азербайджан зміг не лише захистити свою державність, а й відновити свою історичну справедливість.

Серед тих, хто звільняв Карабах, були й випускники військової школи імені Джамшида Нахічеванського. Історія ніби замкнула коло: рішення, ухвалене за десятиліття до війни, повернулося на поле бою мужністю офіцерів, яких воно свого часу допомогло виховати.

 

Вартовий не залишає свого поста

Кожне покоління має свої випробування. Одним випадає відбудовувати державу. Іншим — захищати її. Ще іншим — передавати наступникам пам’ять про ціну миру.

Саме тому День Збройних сил Азербайджанської Республіки є значно більшим, ніж професійне військове свято. Це день вдячності всім, хто в різні роки стояв і стоїть на варті держави: солдатам і офіцерам, шахідам, які віддали життя за Батьківщину, командирам, державним діячам, Верховному Головнокомандувачу. Усім, хто своєю працею, мужністю і відповідальністю зробив можливим мирне життя своєї країни.

Час змінює покоління, державні кордони, військові технології. Незмінним залишається лише одне — потреба народу в людях, здатних у вирішальну мить взяти на себе відповідальність за його майбутнє.

Мабуть, саме тому історія пам’ятає не лише перемоги. Вона пам’ятає тих, хто зробив їх можливими.

Держави народжуються завдяки мрії. Зміцнюються завдяки праці. А їхню історію продовжують ті, хто не залишає свого поста.

 

Автор: Олег Туляков, український філософ, Сумський державний університет