До сторіччя Гейдара Алієва. Ювілейний нарис

Автор: Олег Туляков, голова громадської ради при Сумській обласній військовій адміністрації України, кандидат педагогічних наук, доцент Сумського державного університету.

Тільки моїй мрії,
як раніше, немає кордонів…
Набі Хазрі

 

Сьогоднішні майські свята для мене особисто включають одну дату, яку до напису цього нарису я відзначав «всередині себе», оскільки не міг наважитися поділитися емоціями з ким-небудь ще. Однак енергетика сторічного ювілею надає мені рішучості вперше повідомити людям свої думки про людину, за якою уважно спостерігаю з раннього дитинства. Упевнений, що його спадщина має статус універсального знання міжнародного рівня, яке незалежно від часу може бути використаним новими поколіннями у благородному напрямку розвитку сучасних людських спільнот.

* * *

З дитинства Азербайджан став близьким до мене піснями Мусліма Магомаєва, віршами Набі Хазрі, а також грою футбольного клубу «Нефтчі», за який вболівав так само, як і за київське «Динамо». Однак найбільше враження викликав образ, життя і думки Гейдара Алієва, століття від дня народження якого ми відзначаємо 10 травня 2023 року. Ця людина стала архітектором сучасного Азербайджану – сильної держави, що впевнено дивитися уперед.

У 1939 році він закінчив Нахічеванський педагогічний технікум, а у 1957 році – історичний факультет Азербайджанського державного університету. Я також за першою освітою вчитель історії. Тому маємо підстави говорити, що це дуже цінний «освітній коктейль», у якому розуміння причинно-наслідкових зв’язків та загальної логіки розвитку суспільства міцно інтегровані з уміннями спілкуватися з людьми. У твоїх руках – ключ від дверей, відкривши які, ти є спроможним творити історію, оскільки за тобою ідуть люди.

Назим Ібрагімов, заступник голови Союзу письменників Азербайджану, так говорить про Гейдара Алієва: «Він завжди був на передньому краї всього того, що робилося в республіці. Він був близьким до народу. Тим самим він ставав народом та виростав із нього». При цьому в роботі з людьми Алієв спирався на їхню громадянську позицію, яка демонструє свою щиру турботу та участь. У результаті кожен азербайджанець відчував себе членом однієї сім’ї, рівним у правах і можливостях. При Алієві створилася держава вільнодумних людей, які відчували себе частиною великої азербайджанської нації.

Він часто виходив із службового автомобіля і заходив до людей у будинок, сідав за стіл, їм хліб із тандиру і вільно спілкувався. І народ вірив у Алієва, цінуючи кожну мить спілкування з ним. Він спілкувався з людьми на вулиці з постійною посмішкою на обличчі.   При цьому він саме розмовляв, а не вимовляв промови. Алієв демонстрував граничну скромність у побуті. Його «райдер» на відрядження припускав створити умови для гімнастики вранці і плавання, а за стіл він вважав за краще сідати разом з колегами.  

Це була унікальна практика народної любові до лідера і національного руху за лідером. Саме ця якість – здатність вести за собою людей в поєднанні з глибокими знаннями, досвідом і організаторським талантом стали головними передумовами успіхів Гейдара Алієва на високих посадах.

* * *

У 1969 році Гейдар Алієв стає керівником Азербайджану. До цього моменту при першому секретарі ЦК Компартії Азербайджану Велі Ахундові павутиння корупції скувало Азербайджан. Економіка була розхитана та розірвана, а центральна влада послаблена і неефективна. Саме в цей період керівником республіки стає Гейдар Алієв, який вже мав досвід роботи у системі державної безпеки. «Ахундівская приватизація» Азербайджану була зупинена звільненнями з посадами, розслідуваннями, арештами і судовими вироками. «У ЦК партії Азербайджану хабарів не беруть», – заявив Алієв через три роки після вступу на посаду.

Однак справжній розвиток, реальний прорив, видимий прогрес не досягається тільки репресіями. Для цього потрібно запропонувати щось нове, змістовне і перспективне. Запропонувати таку модель майбутнього, яка сподобається всьому суспільству. Алієв зрозумів, що створення такої моделі, як і її впровадження, під силу вільним людям, які відчувають себе громадянами.

І така модель була створена і почала виникати у формах інтенсивного економічного розвитку. Зокрема, з 1970 року до 1980 року в десять разів збільшилося виробництво винограду, з 200 тис. тон у рік до 2 млн. тон. Азербайджан стає однією з найбільш процвітаючих республік СРСР, у якій бурхливо розвивалися економіка, промисловість, сільське господарство, у якій виникли передові технології, будувалися підприємства, невиданий підйом спостерігався у виробництві хлопку, чаю, тютюну. Справжній прорив вдалося утворити в нафтовій промисловості, зокрема, придбанням застосовуваних у всьому світі плавучих бурових установок, відкриттям нових місць родовищ нафти на Каспії. Уже згадана нами турбота про людей виявилася в організації інтенсивного будівництва великих житлових районів. Слабка будівельна база отримала інтенсивне оновлення шляхом створення домобудівних комбінатів.

 Особливе захоплення викликає здатність Гейдара Алієва у тоталітарних умовах СРСР розвивати Азербайджан саме як національну державу. Це вдавалося шляхом підтримки творчих людей та системного культивування творчості. Зокрема, проводилася акція з відновлення пам’яток архітектури, відкривалися будинки-музеї поетів, композиторів, письменників, утворювалися культурні центри. На всесоюзному рівні проводилися ювілеї класиків Азербайджану, видавались їхні книги, а твори публікувалися у національному дусі. Алієв відвідував театральні прем’єри, заходячи після спектаклю до акторів, з якими на високому рівні обговорював і твір, і постановку.

По-справжньому героїчним кроком було внесення до Конституції Азербайджану 1978 року положення про закріплення азербайджанської мови в статусі національної. Проти цього заперечувало вище керівництво СРСР, такого не мали інші союзні республіки.

Алієв об’єктивно не мав можливості створити окрему національну армію, проте він створив блискучий азербайджанський офіцерський корпус у складі армії СРСР. Він домігся прийняття азербайджанців до військових навчальних закладів на пільгових умовах, особисто підтримував Військовий ліцей імені Джамшита Нахчіванського. Зокрема, по-батьківськи підняв норми харчування для ліцеїстів з одного карбованця до трьох.

Результатом такої діяльності було небачене зміцнення національної самосвідомості азербайджанців – основ перспективи подальшого розвитку суспільства.

Успіхи Гейдара Алієва призвели до призначення на вищі державні посади в центральних структурах СРСР, на яких він підтвердив свій високий управлінський рівень: успішно займався машинобудуванням, легкою промисловістю і транспортом, культурою та освітою. Також під його керівництвом працювали державна комісія зі шкільної реформи, комісія з будівництва та освоєння Байкало-Амурської магістралі.

* * *

Любов та довіру до свого лідера азербайджанці підтвердили у 1993 році, обравши Гейдара Алієва на посаду свого Президента 98,8 % голосів. Тоді вкрай нестабільну ситуацію в країні вдалося виправити. Припинення військових дій дозволило зосередити увагу на відновленні економіки, зокрема, шляхом успішного реформування аграрної сфери та конституційним закріпленням переходу від планової економіки до ринкової. Колосальні результати принесли переговори із західними кампаніями щодо розробки нафтових родовищ в Азербайджані. У 1994 році було укладено «контракт століття» з найбільшими світовими нафтогазовими корпораціями, що дало змогу оздоровити національну економіку. Також було укладено й інші міжнародні договори, які відповідали завданням розвитку Азербайджану. Багато чого було зроблено Алієвим щодо боротьби за територіальну цілісність Азербайджану. Його авторитет на міжнародній арені допоміг досягти чотирьох резолюцій Ради безпеки ООН щодо ситуації в Карабасі, внаслідок чого ця територія була визнана світовою спільнотою як територія Азербайджану.

Саме в цей період відбулася зустріч Гейдара Алієва з Маргарет Тетчер у Лондоні, яка стала яскравим прикладом вірності національним інтересам та готовності їх відстоювати. Як відомо, баронеса Тетчер приїхала на офіційний сніданок до Алієва. До цього вона зустрічалася з вірменським президентом Тер-Петросяном, що зіграло свою певну роль у подальших подіях. Маргарет Тетчер сказала Алієву таке: «Гейдаре Алійовичу, залиште в Карабасі все як є років на сто. Не чіпайте цієї ситуації. Нехай Ваші онуки, Ваші учні вирішують це питання». У відповідь Алієв попросив принести подарунок – килим із зображенням баронеси. «Бачите, баронеса, – сказав Гейдар Алійович, – наш народний художник Садиков виткав на килимі Ваш портрет. Як любить Вас азербайджанський народ! А які жахливі речі Ви зараз сказали! Віддати свої землі! Не лише Карабах, а й усі райони довкола!». Після цього він нагадав ситуацію із Фолклендськими островами, з Ірландією. А потім відмовився фотографуватися поряд із видатним політиком Великобританії.

Ось як треба виборювати суверенітет та територіальну цілісність держави!

* * *

На мій погляд, унікальність, а також світове значення діяльності Гейдара Алієва полягає в тому, що йому вдалося в умовах тоталітарних управлінських традицій СРСР побудувати суспільство вільних громадян, які згуртувалися навколо ідеї побудови сильної держави з гранично чітко вираженими національними традиціями, чим були закладені перспективи подальшого сталого. розвитку.

Особа Гейдара Алієва – це історичний масштаб, грандіозні задуми та колосальні успіхи. І все це було засноване на глибокій любові до Азербайджану та азербайджанців. У такій гармонії особистого і громадського, в такому тісному союзі великого і малого я бачу головний секрет і значення Гейдара Алієва, сторічний ювілей якого, упевнений, буде гідно відсвяткований усіма, хто любить Азербайджан і бажає йому процвітання.