Автор: Олег Туляков

Справедливість є виконання обов’язку,
несправедливість – невиконання того, що має бути виконаним.
Демокріт, філософ Стародавньої Греції

«Я був у цьому заваленому містечку, де були привиди, де не було ні їжі, ні води, щоб умитися. І всі люди звідти, яких я знав, були мертві, мертві, мертві. Я зламався і плакав, плакав і плакав, присягнувшись, що пам’ятатиму командира Аріфа і всіх інших, чиї імена я ніколи не знав, але чиї постаті назавжди залишаться в моїй пам’яті».

Так пише американський журналіст Томас Гольц у книзі «Оповідання очевидця з наступного дня». На власні очі він бачив те, що однозначно слід трактувати як геноцид. Це було одне з найжорстокіших кровопролить кінця ХХ століття, вчинене проти мирних громадян Азербайджанської республіки на землі, яка є їхньою історичною Батьківщиною.

26 лютого 1992 року в місті Ходжали в Нагірному Карабасі вірменські військові за підтримки 366-го мотострілецького полку колишнього СРСР показала у всій красі свою «доблесть» та «військову майстерність»: по-звірячому з тортурами вбили 613 осіб, серед яких 63 дитини, 106 жінок та 70 старих; покалічили 487 осіб; захопили в полон 1275 мирних жителів; насильно вивезли 5379 людей. 8 сімей було знищено повністю, а доля 150 осіб невідома досі.

Лише через 18 років, 22 квітня 2010 року Європейський суд з прав людини прирівнює цю відверту різанину до військових злочинів та злочинів проти людяності. А тоді беззбройні азербайджанці виявилися віч-на-віч із озброєним звіром, вигодуваним сепаратизмом, жадібністю та безкарністю.

Після тієї трагедії я уважно спостерігав за наполегливими спробами азербайджанських політиків довести кволій світовій спільноті очевидні речі: вірменськими чоботами потопталися і по Женевській конвенції 1949 року, і по Конвенції ООН проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання, по Конвенції про права дитини та по іншим міжнародним правовим актам, покликаним захистити мирних людей. Мені здавалося усі ці роки, що люди в інших країнах поринули в якийсь дивний анабіоз, забувши і дві світові війни, і криваві громадянські конфлікти та інші акти насильства, якими так насичено рясніє світова історія.

За всієї очевидності правового аспекту цієї трагедії, також гранично очевидним є і моральний аспект. Я вважаю, що з погляду етики вельми проблематичним є виправдання вбивства військового військовим. А от щодо вбивства військовим жінки, старого і дитини, так само як і щодо відсутності адекватної реакції на це з боку політичних лідерів, то в цьому випадку, на мій погляд, на сцену наших з вами роздумів потрібно запросити Теодицею – доктрину про наявність Божественного промислу при наявності зла та несправедливості. Сутність цієї доктрини краще продемонструвати фундаментальним питанням, яким так чи інакше задаються всі розумні люди: «Як Бог припускає людські звірства і чому не карає винних?».

У 1710 році в Амстердамі німецький філософ і математик Готфрід Вільгельм Лейбніц у трактаті «Досліди теодицеї про благость Божу, свободу людини і початок зла» дав певну відповідь на запитання всім охочим звинуватити Вищі сили у допущенні зла та несправедливостей. Так ось сутність того, що називається Theodicea (Боговиправдання) полягає в тому, що якщо усувається моральне зло, то усувається і фундаментальний задум творіння людини як істоти зі свободою волі. Адже сутність безсмертного людського духу полягає у тій самій свободі волі, що характеризується трьома атрибутами: наявністю альтернатив вибору, самостійністю (авторством) прийняття рішення та можливістю контролю за виконанням власної волі.

Чому деякі люди взагалі вирішили, що Бог має робити щось більше, ніж створити нас за образом і подобою своєю, наділивши свободою волі? Скажу більше: надія на те, що Бог вчинить відплату – це вияв ганебного інфантилізму, страху перед відповідальністю та малодушності. Це бажання прожити ілюзорне безглузде життя, перекладаючи відповідальність і тікаючи від викликів долі.

Справедливість має встановити сама людина! Відплату має здійснити сама людина! Вона має це зробити на підставі етичних норм, що відображені у національних та міжнародних законодавчих актах.

У вересні 2023 року збройні сили Азербайджанської республіки завершили війну в Крабасі блискучою одноденною операцією, внаслідок якої був повалений армянський сеператизм, окупантів остаточно вигнали з історичних земель Азербайджану. У серце інфернального чудовиська, що називалася «Нагірно-Карабаська республіка», було вбито осиковий кіл. Виявляються і передаються в «дбайливі» руки азербайджанських прокурорів і суддів сепаратисти, які зрадили свій народ. Дух свободи повертається на звільнені території, де йде активне будівництво – відродження колишньої слави та створення нової реальності за останнім словом науково-технічного прогресу. Усі крайні роки попри війни та кризи зберігається позитивна динаміка соціально-економічного та культурного розвитку. Успіхи у внутрішній політиці підкріплюються успіхами на міжнародній арені.

Вінцем цих історичних за масштабом процесів стали вибори Президента Азербайджану 7 лютого 2024 року, які були проведені на всій історичній території. Громадяни республіки впевнено висловили підтримку своєму лідеру Ільхаму Алієву, маючи намір і далі йти під його керівництвом, доводячи всьому світу принципову можливість власними руками виконувати Теодицею, впевнено відкидаючи зло та несправедливість, роблячи вибір на користь добра і справедливості.

А Ходжали разом із іншими звільненими азербайджанськими містами швидкими темпами відбудовується, повертаючи свою економічну потужність та красу. Протягом поточного 2024 року сюди планують повернутися його мешканці, які змушені були перебувати на чужині.

Щороку 26 лютого азербайджанці разом із іншими дружніми народами згадують жертв Ходжалінської трагедії. Щороку в цей день в нашу пам’ять повертаються епізоди кривавої розправи над мирними жителями. Щороку в зазначений день ми згадуємо вбитих, скалічених і зниклих безвісти.

«Це не повинно повторитися», – злітає цього дня з вуст кожного, кому дорогий Азербайджан.

Тепер це точно не повториться! Так говорю я, оскільки бачу здатність азербайджанців встановлювати справедливість і здійснювати відплату, втілюючи в предметну реальність Теодицею.

Олег Туляков, голова громадської ради при Сумській обласній військовій адміністрації, доцент Сумського державного університету.