Автор: Олег Туляков.

Незалежність та самостійність. Два терміни, що відображають сутнісні прагнення азербайджанського народу йти шляхом перемоги, звершень та процвітання. Незалежність сучасного Азербайджану є успішною стратегією самоствердження на регіональному та міжнародному рівні. Самостійність у прийнятті рішень – важлива передумова колосальних успіхів республіки, в управлінні якої віртуозно поєднуються історична ідентичність і модерна державність. Сьогодні незалежно та самостійно Азербайджанська республіка увійшла до числа успішних країн світу, які демонструють стійку динаміку економічного розвитку та зовнішньополітичні перемоги.

Цілком зрозуміло, що ці незалежність і самостійність викликають злість і ненависть там, де успіхи в економіці та міжнародній політиці видно лише у підроблених за вищим замовленням статистичних даних та невротично запалених промовах проплачених пропагандистів.

Переслідування за етнічною ознакою для мене відносяться до найнижчих і мерзенних форм беззаконня. Філософ Карл Поппер у програмному творі «Відкрите суспільство та його вороги» писав: «Заклик до расової чи національної переваги – це ідеологічна спроба знищити відкритість суспільства та повернутися до колективістської магії племені». Тому режими, які практикують переслідування за етнічною ознакою, тягнуть людство назад до дикості, варварства та диктатури насильства.

27 червня 2025 року черговий акт переслідування за етнічною ознакою здійснив кремлівський режим – «болотна хтонь», зіткана зі страху, темряви, деструкції, архаїки, розкладання та трясовини. Цей режим спирається на репресії, страх і безпідставну сакралізацію держави, він загруз у злочинах проти людства, настільки обдуривши своїх громадян через медіа та церкву, що зробив їх співучасниками своїх злочинів.

Сутність того, що відбувається, чітко виражена у повідомленні Міністерства культури Азербайджану, в якому в якості підстави для скасування всіх культурних заходів рф в Азербайджані вказується наступне: «З огляду на демонстративні, цілеспрямовані та позасудові вбивства та акти насильства, вчинені правоохоронними органами Росії проти азербайджанців за етнічною ознакою в Єкатеринбурзі,  а також той факт, що  останнім часом подібні випадки набули систематичного характеру…».

Пропоную при аналізі того, що сталося 27 червня в Єкатеринбурзі, використати дещо нестандартний хід: спробувати представити сам процес планування цього злочину. Для цього спробуємо відтворити гіпотетично, але в максимально ймовірних деталях ті події, які передували розпорядженням, даним ФСБ та іншим центральним та регіональним каральним структурам. На допомогу нам будуть ті знання, які були отримані під час тривалих спостережень за поведінкою та принципами, якими керується влада рф.

На мою думку, справа була так. На одному із «східняків» усередині найвищого кремлівського серпентарію вирішили «покарати» азербайджанців. «Покарати» хотіли за вже згадані нами незалежність та самостійність у зовнішній та внутрішній політиці, а також цілком імовірно за те, що Азербайджан підтримує суверенітет та територіальну цілісність України в її війні з рф, надаючи при цьому безцінну матеріальну, технічну та організаційну допомогу. Не забуваємо згадати, що Кремль ніяк не може змиритися з тим, що Азербайджан впевнено переміг у Карабаській війні, подолавши всі мислимі та немислимі труднощі, частина з яких виявилася непереборною для багатьох інших держав, які опинилися у подібній ситуації.

У прийнятому, напевно, в атмосфері тваринного страху та загального «одобрямсу» «єкатеринбурзькому сценарії» все було символічно і згідно з давніми історичними традиціями московського звірства. Офіційно весь цей шабаш було вирішено знущально характеризувати у форматі коментарів МЗС як «…комплекс заходів у рамках розслідування кримінальних справ про злочини минулих років». Мене у цій фразі нудить від усього все. Особливо – від слова «комплекс».

Насправді «комплекс» являв собою реінкарнацію якоїсь допотопної кримінальної справи-«висяка» з архіву, а також звіряче та безцеремонне вторгнення до будинків азербайджанців, які живуть в Єкатеринбурзі. Зокрема, до одного з будинків вломилися о 5-й ранку в масках, били господаря в присутності дітей, робили обшук без пояснень. В інший будинок вдерлися, вибивши двері, поставили господареві на голову ноги і вимагали дати свідчення проти батька, погрожуючи вбивством. Самого батька одночасно били в сусідній кімнаті. Били електрошокером, кийками та монтировками.

Двох азербайджанців було вирішено вбити із застосуванням тортур. При цьому поширюють дезінформацію про їхню смерть від серцевого нападу. Тіла вбитих родичам вирішено не видавати, використовуючи при цьому навмисне надуманий привід. Напевно, заздалегідь було вирішено використати ту обставину, що до своєї смерті ці люди не ховалися, не порушували закон, жили відкрито зі своїми сім’ями. І це для того, щоб подати всі події як ДЕМОНСТРАТИВНУ РОЗПРАВУ. Те, що вбиті були братами відомого азербайджанського журналіста – вельми символічно. У такий спосіб демонструвалася готовність завдавати ударів по тим, хто є носіями правди, альтернативній кремлівській брехні.

Назва міста, де було скоєно напад на азербайджанців – також є символічною. Єкатеринбург названий на честь імператриці Катерини I, дружини Петра I, яка протягом своїх недовгих двох років правління виявила крайні форми жорстокості, підтримуючи каральну систему під наглядом Таємної канцелярії – прародительки сучасної ФСБ. Вінцем символізму стала назва суду в Єкатеринбурзі, який зараз ухвалює рішення щодо безпідставно заарештованих азербайджанців – «ленінський». Судовий процес у Ленінському суді – у найкращих традиціях, встановлених вождем світового тероризму Ульяновим-Леніним: процес закритий, журналістів вивели із зали суду.

Як ми бачимо, організатори «єкатеринбурзької розправи» вирішили перевершити свого кумира – товариша Сталіна, за якого людей забирали, проводячи при цьому нехай формальний, але все-таки суд. У нашому випадку розправу вчинили без жодного відома убогої російської Феміди. Від проблематики пошуку формальних підстав для безпідставних нападів на азербайджанців у Єкатеринбурзі було усунуто навіть «ленінський суд». Тут навіть назва не допомогла.

Зрозуміло, що події в Єкатеринбурзі слід осмислити в контексті цілої низки кремлівських атак на Азербайджан: досі немає ані вибачень, ані притомних пояснень, ані об’єктивних розслідувань з покараннями винних у зв’язку зі збитим цивільним літаком. До цих пір продовжуються кібератаки на інформаційні ресурси Азербайджану, а переслідування азербайджанців, що живуть в рф, за етнічною ознакою йдуть системно і регулярно з рясно профінансованим медійним, ідеологічним супроводом, а також за участю силових структур.

Яка реакція азербайджанського суспільства на те, що відбувається? Потужна хвиля обурення та недовіри до рф, яка стала причиною не тільки вже згаданого нами скасування культурних заходів. Зокрема, також скасовано запланований на кінець червня візит до Азербайджану заступника голови уряду рф Олексія Оверчука. Як підстава офіційно зазначено, що таке рішення ухвалено у зв’язку з подіями в Єкатеринбурзі, внаслідок чого азербайджанська сторона вважає недоцільним візит будь-якого офіційного представника рф.

Це не все. Парламентська делегація на чолі з першим заступником голови Міллі Меджлісу Алі Ахмедовим не братиме участі у 23-му засіданні міжпарламентської комісії зі співробітництва між Азербайджаном та рф, яке мало відбутися у Москві.

Ці, а також інші події та процеси дають підстави стверджувати, що сценарій показової розправи над азербайджанцями в Єкатеринбурзі приречений на провал: азербайджанці не злякалися гніву кремлівських упирів, а сміливо та рішуче стали на захист своїх громадян. Впевнений, що поруч із азербайджанцями зараз стоять і українці, які чудово розуміють сутність кремлівського режиму, а також розуміють справжню ціну незалежності та готові підтримувати братній народ Азербайджану у боротьбі за неї.

Здійснення права народу на самостійний розвиток – це атрибут його високого цивілізаційного статусу. Народи, які досягли такого статусу, будуть успішними у будь-якому разі, принаймні – у певній історичній перспективі. А ті, хто тягне людство вниз, реалізуючи сценарії показових первісних розправ на етнічному ґрунті, приречений на провал, історичний крах та людські прокляття.

 

Автор: Олег Туляков, український філософ, доцент Сумського державного університету