Автор: Андрій Лебідь.

Передісторію Ходжалинської трагедії, вочевидь, слід шукати в ретроспективі століть, ще за часів Російської імперії, яка проводила на Кавказі експансіоністську політику. Ці процеси супроводжувалися переселенням вірмен на етнічні азербайджанські території, практикуючи репресії та депортації корінного азербайджанського населення. Протягом двох століть вірменські націоналісти проводили загарбницьку політику, супроводжувану повсюдним порушенням прав людини. Цьому потурала політика спочатку російського імперського, а потім і радянського уряду.

Трагедія в азербайджанському місті Ходжали стала наслідком агресивної політики Вірменії, метою якої було побудувати «велику Вірменію» на чужих територіях. Розпад радянської імперії загострив вірмено-азербайджанські відносини. У самій Вірменії активізувалися і легалізувалися шовіністичні та націоналістичні угруповання, вимагаючи «вирішення територіальних питань» з Азербайджаном.

Способи «вирішення» мали явно антигуманний характер. Просуваючи свій агресивний порядок денний щодо Карабаху, вірменські бойовики-шовіністи вчинили розправу над мирними мешканцям азербайджанських селищ Агдабан, Гарадагли, Гушчулар, Кяркіджахан та ін. Крім того, на території незалежного Азербайджану ними було скоєно низку терористичних актів, зокрема і в Баку.

Ігноруючи і зневажаючи норми міжнародного права, вірменські націоналісти планомірно реалізовували свої агресивні загарбницькі плани щодо азербайджанських територій. Вінцем вірменської підлості та підступної кровожерливості став геноцид мирного населення в азербайджанському місті Ходжали. Ходжали – невеликий населений пункт Азербайджану, центр Ходжали-Кедабекської археологічної культури. Тут унаслідок розкопок кургану стародавнього поселення було знайдено різні предмети, що становлять історичну та культурну цінність. Це невелике азербайджанське містечко мало давню історію і славне майбутнє, пов’язане з його історичним спадком. Воно було цікаве фахівцям-історикам та археологам, приваблювало туристів. Життя в місті текло розмірено і неквапливо. Але цю розміреність порушили орди вандалів і вбивць. Злий рок зіштовхнув мешканців міста з вірменськими бойовиками. Вірменія довгий час контролювала територію Карабаху, вважаючи ці споконвічно азербайджанські землі своїми.

Зло в особі вірменських загарбників прийшло в Ходжали в ніч із 25 на 26 лютого 1992 року. Мирне місто спочивало в млості сну, коли в нього віроломно увірвалися вірменські військові. Те, що сталося згодом, світова спільнота одностайно кваліфікувала як геноцид, різанину – найжорстокіший і найгрубіший злочин проти людяності. І вина за це повністю і беззаперечно лежить на вірменських головорізах, які зазіхнули на життя, честь і гідність ні в чому не винних людей – простих азербайджанців, які просто хотіли жити, працювати, виховувати дітей і пишатися своєю країною – Азербайджаном.

Ходжалинський геноцид – трагічна подія, що призвела до масових переміщень, насильства і порушень прав людини. Місто було стратегічно розташоване на ключовому маршруті постачання, що з’єднує азербайджанські міста Агдам і Ханкенді. Вірменська воєнщина, підтримувана 366-м мотострілецьким полком колишньої радянської армії, використовуючи хімічну зброю, важке озброєння і артилерію, захопили місто Ходжали. Перед тим як штурмувати мирне спляче місто, його обстріляли з артилерії.

Що було робити? Куди було подітися мирному населенню, яке вціліло після жорстокого обстрілу? Люди, що залишилися в живих, перебуваючи в оточенні, спробували прорватися в найближче до них місто Агдам. І це за відсутності «зеленого коридору», не маючи шляхів виходу з оточення. По суті, всі вони просто стали заручниками вірменських військових злочинців. Оточені в місті мешканці намагалися врятувати свої життя і життя своїх дітей, але вірменська воєнщина вважала інакше – проти мирних азербайджанців були спрямовані дула автоматів.

Унаслідок кривавої бійні було вбито 613 мирних мешканців, 487 осіб понівечено, 1275 узято в полон. Доля півтори сотні мешканців досі невідома. Серед жертв Ходжалинської різанини – жінки, малолітні діти, люди похилого віку, діти, які не досягли повноліття. Така жахлива і водночас сумна статистика – справжня трагедія для всього азербайджанського народу. Те, що це був геноцид, не викликає сумніву. Вбивства мирних азербайджанців відбувалися за етнічною ознакою, на чому акцентує увагу відповідна Конвенція ООН. І акт Ходжалинського геноциду було скоєно з явним умислом, з наміром винищення азербайджанського населення.

Під час цієї агресії вірменські військові скоїли не тільки злочин проти людяності, вони сплюндрували пам’ятники культури і мусульманські кладовища. Місто, яке досі цвіло життям, було стерте з лиця Землі, буквально, розібране по цеглинці, на будматеріал. Наскільки ж принизлива і шокуюча дріб’язковість злочинців, погодьтеся. Мешканці Ходжали вбиті або розвіяні як прах – багато хто просто змушений переміститися, рятуючи свої життя від вірменської агресії і жорстокості.

Ходжалинська різанина, вчинена вірменами, широко засуджена як військовий злочин і гуманітарна трагедія. Це був жахливий злочин, якому дано правову оцінку. Комітет із міжнародних відносин Сенату Пакистану, Комітет із зовнішніх зв’язків Національних зборів Туреччини, Комітет із міжнародних відносин Палати представників Колумбії, Національний конгрес Гондурасу, Конгрес Гватемали, Парламент Парагваю, Комітет у закордонних справах Парламенту Чехії, Парламентська асамблея Боснії та Герцеговини, Національна рада Словенії, Міністерство закордонних справ Канади, 26 штатів США, країни Організації ісламського співробітництва, Тюркська рада, Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch та багато інших. Вірменська агресія була засуджена і розцінена як злочин проти людяності.

Таке саме рішення ухвалив і Європейський суд із прав людини, кваліфікувавши вірменський терор як «діяння особливої тяжкості, рівносильне воєнним злочинам або злочинам проти людяності». Таким воно і було по суті, і по формі. Немає виправдання вчиненим звірствам вірмен. Особливо проти людей похилого віку, жінок і дітей, які не були військовими, вони не тримали зброї в руках. Це обтяжує провину злочинців, оскільки вони зазіхнули на священне – на право на Життя.

Винні у злочині очевидні. Але вони не визнають своєї провини. На рівні вищого політичного керівництва Вірменії не було жодного співчуття невинним жертвам вірменської бійні. Цинічною є позиція вірменської сторони, яка навіть не намагалася розслідувати злочин у Ходжали. Ба більше, винні в геноциді намагалися перекласти провину на самих азербайджанців, нібито «відповідальних за загибель мирних мешканців». Але правду не приховати, особливо коли вірменський президент серж саргсян заявив, що «до Ходжали азербайджанці думали, що з нами можна жартувати, вони думали, що вірмени не здатні підняти руку на цивільне населення. Ми зуміли зламати цей стереотип». Погодьтеся, звучить як щиросердне визнання провини. Але це анітрохи не є пом’якшувальною обставиною злочину. Навпаки, це підтверджує його умисел, планомірність і водночас – жорстокість намірів, а отже, обтяжує його..

Прецедент Ходжалинського геноциду викликає у нормальної людини жах, праведний гнів. Азербайджан ніколи не забуде цієї кривавої трагедії, яка, проте, не зломила його. Весь азербайджанський народ вшановує пам’ять жертв Ходжалинського геноциду, тим самим демонструючи волю до Істини про нього, аби притягнути до відповідальності винуватців цього злочину. Світ має знати своїх антигероїв, аби не допустити подібних трагедій у майбутньому.

Оцінку цієї страшної події для всіх азербайджанців має насамперед дати сам азербайджанський народ. Спеціальними указами загальнонаціонального лідера азербайджанського народу Гейдара Алієва, а також постановами Національних Зборів Азербайджанської Республіки 26 лютого оголошено Днем Ходжалинського геноциду і національної жалоби, що супроводжується хвилиною мовчання на вшанування пам’яті жертв Ходжалинського геноциду. Щорічно 26 лютого глава азербайджанської держави звертається до народу у зв’язку з Ходжалинським геноцидом.

Так, у своєму зверненні до азербайджанського народу з нагоди десятих роковин Ходжалинського геноциду загальнонаціональний лідер азербайджанського народу Гейдар Алієв зазначив: «Це наш громадянський і людський обов’язок перед пам’яттю шехідів Ходжали… Отримання трагедією справжньої міжнародної політико-правової оцінки, заслужене покарання її ідеологів, організаторів і виконавців – важлива умова для того, аби такі жорстокі акти, спрямовані проти людяності, в майбутньому не повторилися».

Важливим у цьому напрямі є діяльність Фонду Гейдара Алієва, який на міжнародному рівні просуває меморіал Ходжалинського геноциду. Так, наприклад, у Берліні, Стамбулі, Женеві та інших столицях світу Фондом Гейдара Алієва були проведені заходи та пам’ятні церемонії з просування міжнародного визнання Ходжалинської різанини. Численні активності та заходи Фонду Гейдара Алієва були проведені в багатьох інших містах світу, в офісах міжнародних організацій, у штаб-квартирі ООН.

Після перемоги у Вітчизняній війні та відновленні територіальної цілісності Азербайджану велику справу свого батька продовжив Президент Ільхам Алієв. Він зазначав, що «Ходжалінська трагедія є продовженням і найкривавішою сторінкою політики етнічної чистки та геноциду, що її регулярно здійснюють вірменські, націонал-шовіністи проти азербайджанців протягом майже 200 років». Президент Азербайджану Ільхам Алієв і перша леді Мехрібан Алієва принципово відстоюють позицію розширення і просування азербайджанських національних інтересів на міжнародній арені, зокрема й тих, що стосуються пам’яті про жертв Ходжалинської трагедії.

У пам’ять про них у містах Азербайджану відбуваються масові ходи і мітинги, покладаються квіти. У всіх цих заходах бере участь азербайджанський Президент Ільхам Алієв, перша леді Мехрібан Алієва, інші високопоставлені особи, доносячи до світу голос Правди про трагедію. Вже традиційні всенародні ходи, пов’язані з Ходжалинським геноцидом, демонструють єдність азербайджанського народу, його глибоку повагу до пам’яті жертв геноциду.

Після деокупації Карабаху і відновлення територіальної цілісності Азербайджану, Ходжали, як і інші населені пункти регіону, що постраждали від вірменської агресії, отримали шанс і можливість на відновлення, відродження колишнього потенціалу і розвиток сучасної інфраструктури. Поступово в міста повернуться його мешканці і в них знову з новою силою буде битися Життя.

Невивчені уроки Ходжалинської різанини мали далекосяжні наслідки, але вже в Україні. Непокараний свого часу вірменський сепаратизм і шовінізм, зусиллями якого на азербайджанських землях було скоєно численні воєнні злочини, унаслідок яких приблизно 1 мільйон азербайджанців зазнав етнічних чисток, а 20% території Азербайджану було окуповано, проріс паростками сепаратизму на сході України, підживлюваний ззовні.

Український народ розуміє всю глибину трагедії азербайджанського народу як ніхто інший. Долі наших народів у чомусь схожі. І якщо Азербайджан уже звільнився від кайданів вірменської окупації, українці все ще відстоюють своє право на свободу… на Життя. Правда одна: зло має бути покаране. І Бог свідок – воно буде покаране, справедливість восторжествує. Цього вимагають душі вбитих і пам’ять про них. Пам’ять усіх азербайджанців і всіх українців. У цьому ми єдині. У цьому ми сильні. У зв’язку з цим хотілося б закінчити словами великого філософа Фрідріха Ніцше: «Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими».

Андрій Лебідь, доктор філософських наук, професор Сумського державного університету, Науковий експерт при Представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Сумській області.