Автор: Олег Туляков
У вирішальні моменти історії саме одна
людина, наділена баченням і рішучістю,
може змінити долю нації
Вінстон Черчіль, з промови в Палаті громад, 1940 рік
Центральна метафора великої трагедії Вільяма Шекспіра виражена словами її головного героя Гамлета. Принц датський сказав про «розпад зв’язку часів» – період морального, політичного та економічного зламу епохи. Такі часи загрожують існуванню нації в цілому. Порятунок може прийти внаслідок героїчних зусиль політичного лідера, здатного по-новому зібрати все докупи: пов’язати покоління, встановити порядок без насильства, запропонувати народу правильний шлях в умовах швидких змін та перманентної невизначеності.
* * *
Розпад СРСР у 1991 році дав історичний шанс народам вирватися з тоталітарного рабства та стати на шлях самостійного розвитку. Однак умови для цього були несприятливими – здавалося, що сам Всесвіт влаштував жорстокий тест на здатність увійти до світової історії як щось незалежне та унікальне. Відразу зауважимо, що далеко не всі колишні «союзні республіки» гідно відповіли на цивілізаційний виклик: багато хто з них так і не зміг вибратися з підступних тенет кремлівських та інших безпринципних деспотів-гедоністів: вони до наших днів залишаються в ганебній реальності, зітканій з брехні, насильства та безнадії.
Ситуація навколо Азербайджану влітку 1993 нагадувала мені класичну дихотомію, сформульовану ще античними філософами, які стверджували одночасне буття Хаосу та Космосу. Хаос – це безідейність, протистояння та розпад, а Космос – це сенс, гармонія та розвиток. Хаос навколо республіки придбав зловісні форми війни в Карабасі з втратою Шуші, Лачина та інших важливих регіонів, втручанням Ірану та рф у внутрішні відносини республіки. Цей хаос виражався у немічній і безпорадній владі, яка крім втрати контролю над значною частиною території, напрочуд швидкими темпами втрачала легітимність і керованість. Похмуру картину доповнювали внутрішні чвари та збройні заколоти. Смертоносна хмара громадянської війни нависала над Азербайджаном, загрожуючи державі повним розпадом, а народу – злиднями, новим рабством та втратою ідентичності. У політичній філософії таку ситуацію називають «моментом Гоббса» – коли суспільний договір влади з народом де факто розпадається, у державі настає анархія, що веде до війни «всіх проти всіх» відповідно до природного права, заснованого виключно на первісному інстинкті самозбереження. Питання виживання нації в Хаосі бачиться як питання філософське, онтологічне. У такі часи постають принципові проблеми щодо того, чи продовжить своє існування нація як дещо цілісне.
А що ж стосовно Космосу? Космос у ті драматичні для Азербайджану часи існував лише в серцях та умах його громадян, які щиро прагнули реалізації свого колосального потенціалу, одночасно з містичним жахом у серці усвідомлюючи реальну можливість історичного краху. Тоді заговорили про порятунок. Тоді заговорили про Гейдара Алієва. Заговорили не випадково: швейцарський мислитель Карл Густав Юнг довів, що суспільство в період гострої кризи у розпачі намагається визначити архетиповий образ правителя-батька, який би приніс захист, порядок і силу. Цей образ стає сакральним об’єктом політичної уяви, що консолідує націю навколо себе, символізуючи її порятунок. Це не лише виживання. Це відновлення здатності громадян діяти спільно та самостійно. З приходом Гейдара Алієва Азербайджан вийшов із постімперського політичного вакууму з набором чітко сформульованих завдань та вірою у свою здатність їх вирішити. У 1993 році Азербайджан побачив на вищій посаді не просто лідера, він побачив архітектора сучасного Азербайджану, який ніс «порядок з прірви», втілюючи у своїй діяльності глибинне прагнення народу до розуміння Сенсу свого існування, а також до історичної цілісності, упорядкованості, легітимності.
Історія народів розгортається як реалізація Світового Духу через діяльність великих особистостей, які настільки «вросли» в народ, що набули здатності на вищому інтуїтивно-містичному рівні відчувати цілющі джерела, що в доленосні часи насичують націю силою і смислами. Так стверджував Георг Гегель, німецький філософ ХІХ століття, автор системної теорії діалектики. У роботі «Філософія історії» він писав: «Великі люди історії – це ті, хто розуміє потребу часу та перетворює її на реальність. Вони є зброєю Світового Духа». Гейдар Алієв повною мірою став людиною, яку Гегель називав би «герой часу, що мислить відповідно духу епохи, випереджаючи її на крок уперед».
Він повернувся до влади в Азербайджані 15 червня 1993 року у вкрай важкі для країни часи на прохання народу, маючи на той час колосальний досвід керівництва республікою, а також досвід роботи у найвищій владній структурі СРСР. У зв’язку з цим азербайджанці покладали на нього надії як на людину, здатну навести лад. Не менш важливим «фактором сили» Гейдара Алієва було те, що він мав колосальний політичний капітал і структури впливу: адміністративні важелі, ділові контакти з військовими та регіональними керівниками в союзі з незаперечним авторитетом як усередині республіки, так і на міжнародній арені давали перспективи для того, що азербайджанці пізніше назвуть «національним порятунком», присвятивши цьому одне із державних свят.
У червні 1993 року Гейдара Алієва обирають головою Верховної Ради Азербайджану, що давало йому всі необхідні інструменти керівництва державою загалом. Відразу було буквально реанімовано політичну стабільність: було проведено реструктуризацію державного апарату, внаслідок чого було встановлено президентську вертикаль влади, досягнуто внутрішньополітичних компромісів, нейтралізовано парамілітарні угрупування. Підписання та реалізація із консорціумом зарубіжних нафтогазових кампаній «Контракту сторіччя» поряд з іншими заходами принесли Азербайджану економічну незалежність, геоенергетичне лідерство, високу прибуткову базу для модернізації та диверсифікації. У Карабасі Гейдар Алієв досяг тактичної стабілізації: укладене в 1994 році Бішкекське перемир’я дало можливість виграти час для зміцнення армії, консолідації нації у зв’язку з необхідністю захищати власні суверенітет і територіальну цілісність, а також довести на міжнародній арені те, що Азербайджан є жертвою агресії.
У такий спосіб Хаос був подоланий: азербайджанська реальність перестала бути фрагментованою – вона стає зрозумілою та прийнятною для громадян республіки, які завдяки Гейдару Алієву відновили безперервність часу: від своєї давньої історії крізь важку кризу у світле майбутнє. Спаситель нації у філософському сенсі не стільки позбавляє народ страждань, скільки пробиває йому шлях в історії людства, виводячи з абсурду біологічної безперервності. У розумінні філософа Фрідріха Ніцше такий лідер реалізує справжню «волю до влади» як здатність наводити лад, наповнювати порожнечу змістом та будувати життя людей в новій реальності за допомогою спільних дій.
Вінцем та яскравим підсумком рятівної діяльності Гейдара Алієва було забезпечення наступності, оптимального трансферу повноважень. У 2003 році до влади в Азербайджанській республіці прийшов Ільхам Алієв, який продовжив політику свого батька. Це був складний та драматичний шлях протистоянь, випробувань та складних завдань. Але цей шлях веде до миру та процвітання Азербайджану.
Автор: Олег Туляков, голова громадської ради при Сумській обласній військовій адміністрації, доцент Сумського державного університету