Автор: Олег Туляков

Розумна людина, коли бачить прапор нації,
бачить не лише прапор, а й саму націю.
Генрі Уорд Бічер, американський релігійний діяч
 

 

Народу потрібний прапор.

Не для прикраси на святах та не для демонстрації лояльності в офіційних кабінетах. Прапор – це форма самопізнання, яка долучає окремого громадянина до спільного буття, це зрозуміла кожному видима форма невидимого зв’язку з минулим, сьогоденням та майбутнім нації. Видатний німецький філософ першої половини ХХ століття Мартін Хайдеггер писав: «Символ – це те, що відкриває народу істину буття». Через такі символи державний прапор показує спосіб присутності народу в людській історії. Від рівня розуміння громадянами цих символів безпосередньо залежить доля нації.

Якщо народ має честь і гідність, якщо він бачить свій шлях і знає свою мету, якщо він хоче в кожному поколінні сповна втілюватися в історії, то йому потрібен певний символ, який виражає його спільне буття. Прапор є матеріальним втіленням нематеріальної сутності: багатовікового спільного досвіду організації життєдіяльності, національної єдності, легітимності влади, історичної пам’яті, моральних підвалин. Прапор будує кордони між Буттям і Небуттям, між хаосом та порядком, він виражає Дух народу, чим перетворює енергію окремих особистостей на економічний, військовий та культурний потенціал нації.

 

«Ви знаєте, якщо озирнутися назад, то саме азербайджанці створили першу демократичну республіку у мусульманському світі. Це виходить із нашої історії, з характеру нашого народу – волелюбного, гордого». Так сказав президент Азербайджанської республіки Ільхам Алієв про Азербайджанську Демократичну Республіку (АДР), на засіданні уряду якої 9 листопада 1918 року було затверджено державний прапор Азербайджану. Його символи вже тоді висловлювали ті сакральні сутності – видимі форми невидимого зв’язку, які призвели до визначного досягнення – утворення першої в мусульманському світі світської, демократичної, парламентської держави.

Синій колір затвердженого АДР державного прапора символізує етнокультурну єдність азербайджанського народу з великою тюркською цивілізацією, цей колір виражає відданість предкам, їхнім думкам та мові, висловлює готовність продовжувати шляхетні справи видатних тюркських держав: від Гек-тюркського каганату до імперій Сельджуків та Османів. Пронесена азербайджанцями крізь століття орієнтація на розвиток, прогрес та модернізацію виявляється у червоному кольорі національного полотнища. Творці Азербайджанської Демократичної Республіки цим кольором також висловлювали прагнення нації до постійного оновлення у дусі нових наукових досягнень та актуальних тенденцій демократичного державного будівництва. Мусульманську цивілізаційну приналежність виражає зелений колір. Він символізує фундаментальні ціннісні орієнтири, що містяться в духовних глибинах ісламу – однієї з трьох світових релігій, що підкорила у VII столітті нової ери серця та уми азербайджанців, доповнивши новими духовними сутностями традиційні Зороастризм та культи.

Наступність культурних традицій та досвіду державного будівництва символізують півмісяць та восьми кінцева зірка. Півмісяць – це вираз невичерпної віри в Правду, Добро, Справедливість, традиційний знак вічного переродження, процвітання та руху вперед. Слово «Азербайджан» у давній тюркській транслітерації для всіх поколінь викарбуване восьми кінцевою зіркою, яка у світлі неофіційних інтерпретацій також виражає етнокультурну єдність восьми гілок тюркського світу: азербайджанців, осман (турків), киргизів, чагатаїв, татар, казахів, сельджуків та туркмен.

 

У квітні 1920 року більшовицька воєнна навала, встановлюючи на довгі сім десятиліть в Азербайджані радянську владу, відкидає і національний прапор. Але виражені у ньому ідеї були збережені та втілені у життя під керівництвом архітектора сучасного Азербайджану Гейдара Алієва. У кожній його управлінській дії виражалося те, що висловлював справжній національний прапор. Згодом саме Гейдару Алієву судилося відіграти вирішальну роль у шляхетній справі повернення народу їхнього справжнього національного символу. У листопаді 1990 року, коли Азербайджан був ще у складі СРСР, Гейдар Алієв виніс на розгляд Верховного Меджлісу Нахічеванської Автономної республіки пропозицію замінити червоний радянський прапор, що символізує кривавий терор, на триколірний прапор Азербайджанської Демократичної Республіки. Це був дуже сміливий вчинок, що призвів до найважливішого історичного прецеденту: першій офіційній відмові поки що де юре регіону зі складу СРСР жити під прапором республіки СРСР і одночасному поверненню споконвічного національного прапора. Ця подія вплинула на інші народи, які мріяли зняти з себе кремлівське ярмо. Для них стало очевидним: дрейф у бік суверенітету та незалежності, хоч і несе загрози, але є цілком реальним та виправданим логікою національного розвитку.

Декількома роками пізніше, 1 вересня 1997 року, коли під керівництвом Гейдара Алієва Азербайджан зміцнив незалежність і розвинув економіку, загальнонаціональний лідер республіки на зустрічі з учнями школи №18 міста Баку з нагоди початку нового навчального року сказав те, що виражає послання всім наступним поколінням:

«Я буваю у багатьох країнах. Коли я бачу в аеропорту прапор Азербайджану, то почуваюся дуже щасливим. Я бачу прапор Азербайджану у своїй резиденції, на машині, в якій я їду, та під час переговорів. Це символ нашої незалежної держави. Тому кожен громадянин, особливо молодь Азербайджану, має розуміти та цінувати це. Любов до прапора повинна дорівнювати любові до Батьківщини, народу і держави. Прапор Азербайджану має бути у кожному будинку, кожна сім’я має поклонятися азербайджанському прапору. Цей прапор має бути не лише в офіційних місцях, офісах, на вулицях, палацах, у школах, а й бути дорогоцінною частиною кожної сім’ї».

Ці слова Гейдара Алієва про національний прапор знайшли глибокий відгук у серці кожного азербайджанця: надалі під справжнім національним прапором громадяни республіки робили видатні прориви у соціально-економічному розвитку. Під цим символом боротьби за свободу було відновлено територіальну цілісність внаслідок героїчної перемоги у ІІ Карабахській війні.

«Наш прапор – наша гордість. Наш прапор – душа та серце наше». Так казав Президент Азербайджанської республіки Ільхам Алієв, який зробив крок до остаточного та невідворотного утвердження статусу Державного прапора Азербайджану: 17 листопада 2009 року він підписав Розпорядження “Про заснування Дня Державного прапора Азербайджанської Республіки”. 4 грудня того ж року Міллі Меджліс офіційно затвердив 9 листопада Днем Державного прапора.

 

“Незалежність нації знову врятує рішучість і воля самої нації”, – стверджував засновник сучасної турецької держави Мустафа Кемаль Ататюрк. Державний прапор Азербайджанської республіки містить ті символи, які реально надають рішучості та волі азербайджанському народу, надаючи перманентну позитивну динаміку соціально-економічному та культурному розвитку республіки.

Натхненні видимою формою невидимого зв’язку, укладеного в державному прапорі, під керівництвом Президента республіки Ільхама Алієва сучасний Азербайджан, гідно подолавши смертельні загрози та кризи, злетів на вершину слави та величі блискучою військовою перемогою в Карабаху, досягненнями на міжнародній арені, високим рівнем економіки та культури. У цьому бачиться яскравий приклад для усіх народів світу безпосереднього сакрального впливу символічного на історичну реальність.

 

Автор: Олег Туляков, український філософ, голова громадського ради при Сумській обласній військовій адміністрації, доцент Сумського державного університету