Яка б тривога мучила би нечесних людей,
якщо було б знищено страх перед покаранням?
Марк Туллій Цицерон
На війні вбивають, калічать, принижують… Що відчуває мати, коли вбили сина? Що відчуває син, коли вбили матір? Що відчуває народ, змушений страждати від війни?
Важливою складовою цього почуття є надія, що вбивці отримають своє за заслугами. Можливо, не відразу, а з часом. Але отримають. Тут важлива не обставина часу. Тут мають значення чинники неминучості щодо скоєного злочину, а також залізна воля тих, хто шукає, знаходить і притягає до відповідальності.
Тут мені як релігійному філософу хочеться поговорити про Страшний суд. Але це потребує окремої розмови. Тому обмежуся лише твердженням реальності існування Страшного суду та об’єктивної неможливості його уникнути. Я говорю про те, що філософія права називає невідворотністю покарання. Мало просто сказати, що злочинця потрібно знайти і віддати йому за заслуги. Важливим є те, що для цього слід старанно попрацювати всім – від влади до пересічних громадян. Потрібні концентрація волі та ресурсів, а також системність, професіоналізм, відповідальність.
У зв’язку з цим особливе значення мають випадки, коли невідворотність покарання стає реальністю. Ще важливіше, коли вдається знайти причетних до особливо мерзенних злочинів – злочинів зі зброєю в руках проти мирних громадян. А важливим є те, що вдається знайти злочинців, незважаючи на тривалі терміни з часу скоєних ними злочинів.
Днями співробітники Державної прикордонної служби Азербайджану на контрольно-пропускному пункті у Лачині затримали громадянина Вірменії Вагіфа Черкезовича Хачатряна, 1955 року народження, уродженця села Бадара Аскеранського району, який на підставі необхідності лікування та за посередництвом Міжнародного комітету Червоного Хреста зробив спробу потрапити на територію Вірменії.
Затримання було проведене на тій підставі, що 32 роки тому, а саме – 22 грудня 1991 року вказаний громадянин у селі Мешелі Ходжалінського району разом з іншими особами вірменської національності вчинив напад на мирних громадян з метою вбивства за національною ознакою. Проти беззахисних людей було направлено стволи вогнепальної зброї та бойову машину піхоти, внаслідок чого було вбито 25 азербайджанців, 14 поранено, а 358 було вигнано зі свого житла.
«У полоні я зазнав неймовірних тортур. Але найбільше мене катував Вагіф. Він вилив мені на голову чайник із окропом. Під дією окропу моя шкіра повністю зійшла з голови. Але цього йому здалося мало, і він нагрів заздалегідь приготовлений залізний хрест у дров’яній печі і притиснув його до моїх грудей». Це слова Маїла Магомедалі Мамедова, який впевнено впізнав у затриманому на КПП у Лачині свого давнього ката– вірменина на ім’я Вагіф.
Будь-якій розсудливій людині не важко зрозуміти, що відчували всі ці роки родичі та близькі людей, що стали жертвами тієї мерзенної бійні. Біль, розпач, скорбота, муки… І жага до справедливої помсти. Саме це почуття є важливою рушійною силою організації роботи правоохоронної системи щодо розшуку та покарання злочинців.
Не менш важливо розуміти, що відчував усі ці 32 роки Вагіф Хачатрян. Радість від власної безкарності? Або все-таки страх покарання? Це питання важливе. Скажу більше – від ступеня страху злочинців перед покаранням, від ступеня осмислення незворотності такого покарання залежить стійкість людства перед небезпекою впасти у прірву насильницької диктатури, основою якої є безкарність.
Наразі Вагіф Хачатрян знаходиться в одному з медичних закладів Баку. Має час подумати. Зокрема – над доцільністю щиросердного визнання, а також сприяння Генеральній прокуратурі Азербайджану щодо визначення спільників.
Історія затримання Вагіфа Хачатряна є дуже показовою для народу України, який уже другий рік мужньо бореться з такими ж убивцями, як Вагіф Хачатрян. Сил, мужності та послідовності нам надає впевненість у незворотності покарання для кожного, хто коїв злочини у Бучі, Тростянці, Маріуполі та в сотнях інших українських міст та сіл. А затримання в Лачині є яскравим та показовим прикладом системної роботи з виявлення злочинців, незважаючи на тривалі терміни давності скоєних злочинів.
Вбивця Вагіф отримає своє! Своє отримають усі, хто приніс страждання народам Азербайджану та України! У незворотності покарання злочинців полягає основа руху цивілізованого людства на шляху миру та прогресу.
Автор: Олег Туляков, голова громадської ради при Сумській обласній військовій адміністрації України, кандидат педагогічних наук, доцент Сумського державного університету.