Автор: Олег Туляков, голова громадської ради при Сумській обласній військовій адміністрації України, кандидат педагогічних наук, доцент Сумського державного університету.
Хвала тобі, Вогонь Ахура Махди, я можу прийти до самого
великого з всепоглинаючих інтересів для допомоги великого,
даруй нам і Благо, і Безсмертя!
Авеста (Ясна), Розділ 58
Азербайджан проголосив свою Незалежність 28 травня 1918 року, ставши першою демократичною світською республікою в мусульманському світі на той час. Так у історичному вимірі було виявлено щось глибинне, сутнісне та значуще, що живе в душі азербайджанського народу вічно. Ця обставина дає мені підстави запропонувати говорити в ці святкові дні про яскраві звершення Азербайджану в міжнародній політиці, промисловості, сільському господарстві та інших сферах життєдіяльності людям, які достатньо для цього обізнані і подібно до мене, любить цю країну.
Я ж хочу присвятити свої рядки світоглядним основам свята, які проявляються у сутності філософського, військового, освітнього та наукового змісту.
У центрі державного герба Азербайджанської республіки бачимо вогонь. Назва держави також означає землю вогнів, представляючи унікальну за своєю сутністю та духовною могутністю державу вічного вогню, давню історію якої висвітлено полум’ям зороастрійських храмів.
На вогонь дивилися герої діалогів Священної «Авести» Заратустра і Ахурамазда, коли, встановлюючи канони про ритуальну чистоту, казали таке: «Воістину, є два первісні духи, які з’явилися світу як близнюки, відомі своєю протилежністю. У думці, у слові, у дії – обидва вони, добрий і злий… Коли ці два духи вперше зійшлися, то вони створили буття та небуття, і те, що чекає наприкінці шляху тих, хто йде шляхом неправди, – це найгірше, а на тих, хто йде шляхом добра, очікує найкраще». (Авеста (Ясна), 30, 3-4).
Той священний вогонь не покидав народ Азербайджану протягом усієї його історії. Той народ завжди йшов шляхом буття і правди, відкидаючи небуття та неправду – на полях трудових та на полях битв. Азербайджанський поет Мамед Араз виражає цю межу між буттям і небуттям, між вічним і тлінним, що доноситься його поетичному погляду крізь століття:
Весь світ висить на повутинні,
Хата з палацом – на ситі земному.
Нехай дорікнуть, але я співаю про те.
Я стародавній – як вода з вогнем, синку!
Давньогрецький філософ порубіжжя VI-V століть до нашої ери Геракліт Ефеський мислив вогонь як першооснову всього сущого, найбурхливішу, найлегшу і найтоншу стихію, з якої походить все видиме і в яке перетворюється все видиме. І весь Космос є вічно живий вогонь.
Аристотель зі Стагіри, засновник логіки, передає нам історію про людей, які одного разу відвідали Геракліта. Вони були вкрай здивовані, коли побачили не манірного мудреця, прикрашеного перстнями та іншими атрибутами величі. Вони побачили звичайну людину біля вогню. Розуміючи їхню збентеженість, Геракліт запросив їх сміливо входити, «бо й тут є Боги».
Присутність цих богів біля священних вогнів відчувається у будинку кожної азербайджанської сім’ї. Вогонь зігріває серце азербайджанця, очищуючи його від непотрібного і допомагаючи бачити життя таким, як воно є. Вогонь спрямовує на шлях, яким стають реальністю написане в «Авесті»: «Я вихваляю добрі думки, добрі слова і добрі справи, а також ті, про які слід думати, говорити і робити. Я приймаю всі добрі думки, добрі слова та добрі справи. Я зрікаюся всіх злих думок, злих слів і злих справ».
Архітектор сучасного Азербайджану Гейдар Алієв любив відвідувати такі сім’ї. Він виходив із автомобіля, заходив у двори своїх співвітчизників, щоб поговорити з ними про насущне. І скуштувати хліб із тандира, виготовленого на священному вогні та у присутності богів.
Вогонь споріднює Азербайджан та Україну. Як тут не згадати багаття до неба, яке розводили в степу запорозькі козаки. Вогонь українських печей зігрівав, на ньому готували їжу, на ньому кували залізо.
Вогонь допомагав робити зброю азербайджанцям та українцям. І знову звернемося до Геракліта: «Війна є батьком усього існуючого. Вона одних зробила богами, інших людьми, одних рабами, інших вільними». «Батько» у цьому контексті мислитися як захисник незалежності – тобто можливості розвиватися та здатність до руху вперед.
Народ Азербайджану випив сповна із келеху страждань, які приносить війна. Смерть, поранення, гіркота втрат і поневірянь не зламали республіку на шляху до свободи. Зараз все частіше пам’ять повертає мене в ті дев’яності роки, коли, повернувшись з армійської строкової служби на історичний факультет, я кидав свій погляд до подій навколо Карабаху. Мені важко було тоді знайти істину в тумані газетно-телевізійної напівправди. Але я шукав. І мені вже тоді було зрозуміло, що відчував народ Азербайджану. Сепаратизм, зрада, підлість, насильство, підступність… Все це обрушилося на республіку у зв’язку з ситуацією навколо Карабаху. Але люди не здригнулися, виявивши вірність своєму прагненню бути вільними. Азербайджанці знали ціну державної незалежності. Тепер сповна цю ціну знає народ України. І не тільки через криваву війну з Росії. Чимала частка у такій оцінці належить яскравому прикладу боротьби за суверенітет та територіальну цілісність, яку веде Азербайджан.
Священний вогонь стародавнього Азербайджану яскраво палає у просвітницькій діяльності Азербайджану сучасного. День Незалежності республіки знаменує постійне прагнення вперед, до нових звершень, відкриття, прозріння. Свідома зосередженість на розвитку зумовлювала увагу до освіти, витрати на яку посідають друге місце після витрат на армію. Бакинський державний університет, Азербайджанський державний університет нафти та промисловості, Азербайджанський медичний університет, Азербайджанський державний економічний університет… Разом з іншими вищими навчальними закладами ці освітні інституції системно працюють над підготовкою нових поколінь фахівців, здатних рухати вперед промисловість, сільське господарство, соціальну сферу.
Рухати разом із наукою, розвиток якої координується Національною академією наук Азербайджану. А всього в орбіті наукових досліджень республіки знаходяться 145 установ – разюча кількість, що є сама по собі яскравим свідченням прагнення азербайджанського народу бути на вістрі прогресу.
Сучасний азербайджанський письменник Анур Рзаєв сказав якось: «Мало вірити в Бога. Потрібно, щоб і Бог повірив у тебе. Повірив би, що твоя доброта не показна, твоя щедрість безкорислива. Твоя відданість справедливості – щира».
Доброта, щедрість, щирість, безкорисливість і відданість справедливості. Ці моральні атрибути притаманні народу «держави вічного вогню» з його зародження. Слідування їм допомагає йти, не згортаючи шляхом розвитку та подальшого становлення глибинної сутності нації, долаючи складні перешкоди та поневіряння.
З особливим акцентом слід зазначити, що невідворотність прогресу і стабільний розвиток республіки обумовлено практиками державного управління, які втілює Президент Азербайджану Ільхам Алієв, що очолює державу з 2003 року. Та обставина, що народ чотири рази висловлював йому свою довіру на виборах, свідчить про принципову громадянську підтримку курсу на подальше становлення азербайджанської нації. Особливо важливою є позиція Президента відстоювати суверенітет і територіальну цілісність республіки.
Вірю, що вічно горітиме священний вогонь Азербайджанської республіки, День незалежності якої серед інших тих, хто любить і цінує її, відзначаю як особисте свято і я – представник сучасної української філософської спільноти.