35-ті роковини трагедії світового масштабу – Чорнобильської катастрофи. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року вибухнув реактор ІV енергоблоку Чорнобильської АЕС.
Великий викид радіоактивного пилу піднявся на висоту 1500 метрів і був перенесений вітром до Скандинавії, Центральної та Південно-Східної Європи, Північної Італії. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 тисяч осіб, насамперед ліквідатори катастрофи – пожежники, військові, фахівці, які гасили пожежу, дезактивували місцевість, споруджували захисний комплекс – Саркофаг, а це громадяни з усіх 15-ти республік Радянського Союзу.
З обороту було вилучено близько 5 мільйонів гектарів землі навколо АЕС – 30-кілометрова зона відчуження. Майже третина території України загальною площею 15 тисяч квадратних кілометрів з населенням 2,4 мільйона була забруднена радіоактивними викидами. У навколишнє середовище надійшло близько 3% радіонуклідів, які на момент катастрофи були накопичені в ІV енергоблоці ЧАЕС. Аварія призвела до забруднення більше 145 тисяч квадратних кілометрів території України, Білорусі, Росії, вплив Чорнобильської катастрофи відчули на собі: Швеція, Норвегія, Польща, Великобританія, інші країни світу…
Наслідки Чорнобильської катастрофи були б значно більшими, якщо б не було допомоги від колишніх радянських республік. У той час Азербайджан зробив свій вклад у ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС: близько 7 тисяч азербайджанців взяли участь у ліквідації наслідків аварії. Завдяки підтримці тоді Першого заступника Голови Ради Міністрів СРСР Гейдара Алієва, азербайджанці активно брали участь у будівництві нового міста в Україні – Славутич (замість покинутої зараженої Прип’яті). Ось чому один з кварталів міста Славутич так і називається «Бакинський».
В Азербайджанській Республіці на сьогодні діють прийняті за ініціативи керівництва країни відповідні програми підтримки, реабілітації, допомоги учасників аварії на Чорнобильській АЕС. Мало того, їх виконання на особливому контролі Президента Азербайджанської Республіки Ільхама Алієва.
Навіть через 35 років ми всі відчуваємо наслідки тієї страшної квітневої ночі 1986 року. І приходить усвідомлення: в якому ж ми неоплатному боргу перед ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС, тими, хто ціною власного життя, здоров’я, майбутнього врятував планету.
Сьогодні ми всі схиляємо голови у хвилині мовчання за загиблими, померлими, а підвівши її, кажемо: Низький уклін усім тим, хто планету врятував, усім нам, нині живущим, дав шанс бути в цьому світі і сам вижив, пройшовши смертоносне випробування Чорнобильської катастрофи.
Треба пам’ятати постійно, щогодини, щохвилини все,до останньої дрібниці, що пов’язано з цим страшним лихом, щоб не припуститися помилок у майбутньому. Пам’ятати завжди і постійно. Пам’ятати!
Почесний консул Азербайджанської Республіки в м. Харків , кандидат політичних наук Афган Салманов