Я обійшов пішки рідні стежки,
Недобрим словом згадавши того,
Хто прагне обійти навколо Європи,
Не знаючи до ладу дому свого.
Наріман Гасанзаде

БІЛЬ

Від слів «Ходжалінська трагедія» здригаються серце кожного азербайджанця, так само як і серця тих людей, яким близькі людинолюбство та співчуття. Те, що сталося в ніч із 25 на 26 лютого, завжди змушуватиме нас думати та переживати. Це не має повторитися, оскільки це є одним із найжахливіших проявів геноциду – свідомого масового знищення мирних громадян Азербайджану, які були народжені для кохання, дружби та мирної праці на своїй рідній землі. Вони прийшли в цей світ, сподіваючись на звичайне людське щастя. Однак покинули вони цей світ в пекельних муках та розпачі.

 

ПОДІЇ

З 1988 року місто Ходжали стало місцем, де будувалися філії підприємств, а також будівлі для житла та побуту. Усі сподівалися на краще – що буде робота та зарплата, що можна буде мирно жити та працювати. Але цей мирний розвиток було перервано вже восени 1991 року, коли після виведення внутрішніх військ СРСР із Нагірного Карабаху встановилася повна блокада Ходжали вірменськими військами. Незабаром перестала подаватися електроенергія, припинився телефонний зв’язок, зникли опалення, газ та водопровідна вода. У зв’язку з такою ситуацією частина людей покинула місто, а для 4 тисяч мешканців, що залишилися, єдиним способом доставки необхідного для життя були вертольоти.

Початком справжньої трагедії стали нічні артилерійські обстріли, які не припинялися всю зиму. Стріляли або без визначеної мети, або спеціально по цивільних об’єктах, внаслідок чого люди гинули та отримували каліцтва.

Ганебна, жорстока і нелюдська різанина почалася 25 лютого 1992 року о 20.30, коли Ходжали стали оточувати бойові машини супротивника. До півночі почався черговий обстріл із важкої артилерії, а з першої години ночі до міста почала входити вірменська піхота. Люди намагалися врятуватися, покинувши місто за допомогою сил самооборони. І багато хто з них був варварськи вбитий від обстрілів, зокрема – по  мирним біженцям відкривали вогонь на вірменських заставах.

Як повідомляє міжнародна правозахисна організація «Human Rights Watch», «натовп жителів, що супроводжувався парою десятків відступаючих захисників, втік із міста після того, як він перейшов до вірменських збройних сил. Коли вони наблизилися до кордону з Азербайджаном, вони натрапили на вірменську збройну посаду і були жорстоко розстріляні».

Ґрунтуючись на отриманих внаслідок об’єктивного розслідування доказах, “Human Rights Watch” назвала трагедію в Ходжали “найбільшою різаниною за час конфлікту”. На думку цієї організації, вірменські формування несуть пряму відповідальність за загибель цивільних осіб.

 

ВИЗНАННЯ ГЕНОЦИДОМ

Згідно з офіційним розслідуванням парламенту Азербайджану внаслідок «Ходжалінської трагедії» загинуло 485 людей. Уряди країн та міжнародні організації, зокрема, наголошують на грубому порушенні Женевської конвенції, загальної декларації прав людини, «Декларації про захист жінок та дітей у надзвичайних обставинах та в період збройних конфліктів».

Події в Ходжали увійшли до енциклопедії «Звірства, масові вбивства та військові злочини» (Atrocities, Massacres, War Crimes. An Encyclopedia), що була випущена американським науковим видавництвом ABC-CLIO. Щороку в багатьох країнах світу відбуваються заходи, присвячені пам’яті жертв трагедії. Народ та уряд Азербайджану називають «Ходжалінську різанину» геноцидом, послідовно звертаючи уваги міжнародної громадськості на ті події. Саме таке розуміння обставин отримало правове оформлення у чергову річницю трагедії – 26 лютого 2007 року, коли парламент Азербайджану проголосував за звернення до міжнародних організацій, парламентів та урядів країн світу із закликом визнати трагічні події у Ходжалах актом геноциду проти азербайджанського народу.

 

ПАМ’ЯТЬ УРОКИ, ДРУЖБА НАРОДІВ АЗЕРБАЙДЖАНУ ТА УКРАЇНИ

Це не має повторитися. У пам’яті народу Азербайджану та всіх його друзів «Ходжалінська трагедія» назавжди залишиться подією, яка осмислюється постійно – коли ми обираємо собі партнерів, союзників, коли намагаємося розібратися у складних політичних та соціально-економічних процесах сучасного світу, коли плануємо своє майбутнє та майбутнє наших дітей . Сьогодні мислячі люди Азербайджану пильно вдивляються у сутність того, що відбувається у світі, вбачаючи в певних процесах до болю знайомі ознаки – пропаганду ненависті, військові злочини, знищення мирних громадян, брехню вищих державних чинів і насильство, насильство, насильство…

Подібно до жителів міста Ходжали, сьогодні народ незалежної України терпить такий самий геноцид, грубо прикритий брехнею пропагандистів. Однак немає сумнівів, що доблесна українська армія зробить нищівний удар щодо всієї імперії зла. І вірним другом та помічником у цій справі буде народ Азербайджану, який пам’ятає уроки «Ходжалінської трагедії» та вміє робити з них правильні висновки.

Як не згадати у зв’язку з цим ту пораду, яку надав у розпал гострої фази війни у квітні 2022 року Президент Азербайджану Ільхам Алієв українському Президенту: «Найголовніше для України – не миритися з окупацією своїх земель». Така позиція обумовлена глибоким розумінням ситуації, а також практикою взаємної підтримки та співробітництва двох народів, особливо в драматичні, доленосні періоди. «Ходжалінська трагедія» була такою подією, яка викликала у серцях свідомих українців біль, обурення та бажання допомогти. На той час Україна лише нещодавно набула державної Незалежності, проте українцям вистачило мудрості тоді кваліфікувати сутність того, що відбувається, як геноцид. Важливо, що взаєморозуміння та підтримка двох народів спирається на історичний досвід. Зокрема, ще в далекому 1918 році в Баку було призначено генерального консула України, а в Києві було створено Комісаріат Азербайджану в Україні. Серед позитивних аспектів економічного співробітництва можна відзначити, що в 2012 році Азербайджан посів 5 місце серед країн СНД за обсягами обороту товарів. Експорт товарів та послуг до Азербайджану становив $806,42 млн. У свою чергу Україна імпортувала товарів на $97,41 млн.

І зараз обидві держави мають потужний потенціал для активізації не лише соціально-економічного, а й культурного співробітництва. Спільність планів обумовлена спільністю цінностей, яких дотримуються наші народи. І нехай «Ходжалінська трагедія» назавжди залишиться в нашій пам’яті як одна з найпоказовіших і найтрагічніших сторінок у боротьбі за них.

 
Олег Туляков,
голова Громадської ради при
Сумської обласної військової адміністрації,
кандидат наук, доцент