Автор: Андрій Лебідь

20 січня – день, який назавжди закарбується в серці кожного азербайджанця болем і раною. Але водночас, устремліннями і рішучістю до свободи, незалежності та державності. Саме цей день знаменує агонію радянської імперії, у смертельній хватці якої довгі роки й десятиліття перебував Азербайджан і азербайджанський народ. Будь-яка імперія помирає, намагаючись під вагою свого тлінного тіла уявної і штучної державності забрати чуже їй: долі завойованих нею народів, їхні очікування жити у своїй державі, перспективи мовного і культурного ренесансу, елементи колективної пам’яті тощо.

Одного разу імперія вже забрала все це в поневоленого азербайджанського народу, ще на етапі утворення СРСР, деперсоніфікувавши азербайджанську ідентичність у плавильному котлі імперіалізму. Так і у своїй смертельній агонії імперія продовжує заперечувати національну унікальність колишніх колоній, намагаючись заховати в забуття те, всупереч чому існувала, – національну свідомість і самосвідомість азербайджанців, їхню національну ідентичність і самоідентичність, культурний і мовний суверенітет.

Трагедія імперіалізму не обмежується минулим. Наслідки імперіалістичної політики відбиваються в сучасній світовій політиці, економіці та культурі. Історії колонізованих народів часто були спотворені або стерті, внаслідок чого багато хто з них намагається відновити свою ідентичність та історію. Зрештою, трагедія полягає у величезних людських жертвах – втрачених життях, зруйнованих культурах і нереалізованому потенціалі – у той час як імперські держави збагачувалися, формуючи світ, який від початку був нерівним. Шрами імперіалізму глибокі, і хоча багато колишніх колонізованих націй здобули незалежність, шлях до зцілення і справедливості залишається довгим і важким.

Початок 90-х років ХХ ст. є парадом суверенітетів республік колишнього Радянського Союзу. Деяким із них вдалося безкровно позбутися колоніального минулого, але дехто з них зазнав кровожерливого оскалу вмираючого монстра. Азербайджан змушений був відстоювати свою державність і національну ідентичність у кривавій безодні людських жертв – синів і доньок азербайджанського народу, які поклали свої життя на вівтар свободи, незалежності та суверенітету.

Трагізм людських життів і доль азербайджанського народу – у подіях «Чорного січня», коли радянська імперія, що помирала, у смертельній хватці намагалася забрати хоч щось, що асоціюється зі свободою, рівністю, незалежністю азербайджанського народу й азербайджанської держави. Саме в ці дні – 19-20 січня 1990 року – кривавий монстр СРСР обпікся на крові та полум’яних серцях героїв і справжніх патріотів Азербайджану, які своїми життями повалили імперію, окриливши устремління всіх азербайджанців до відродження національної державності та ідентичності.

У нагадування про ті трагічні події «Чорного січня» щорічно азербайджанці всього світу вшановують пам’ять загиблих героїв. Цей день свідчить про зміцнення національної ідентичності Азербайджану, акцентуючи увагу на стійкості азербайджанського народу та його здатності переосмислити трагічні події його історії. Події «Чорного січня» виступають символом боротьби за свободу азербайджанського народу і здобуття ним незалежності. Для кожного азербайджанця – це день національної жалоби. Але водночас він є важливою частиною колективної пам’яті Азербайджану, що слугує нагадуванням про боротьбу за свободу і суверенітет, а також про переломний момент в історії країни на шляху до незалежності. 

Жорстоке придушення національного руху в Баку 20 січня 1990 року справило глибокий вплив на азербайджанське суспільство і спричинило в подальшому зростання його національної самосвідомості. Пам’ять про цей день сприяла зміцненню почуття національної ідентичності та рішучості азербайджанського народу, його прагненню до незалежності та суверенітету. Кривава реакція на події в Азербайджані стала поворотним пунктом у відносинах між радянським урядом і його республіками. Громадське обурення, що послідувало за різаниною 20 січня, показало, як руйнується сила радянського монстра, і багато хто сприйняв цю подію як явну ознаку того, що радянська система більше не здатна керувати прагненнями й очікуваннями колишніх її республік.

Як говорив загальнонаціональний лідер Гейдар Алієв, азербайджанський народ дедалі чіткіше бачить місце трагедії «Чорного січня» в сучасній історії азербайджанської держави. Саме тоді азербайджанський народ поклав на вівтар свободи і незалежності життя своїх героїв – шехідів. «Сини Батьківщини своєю самовідданістю вписали нову сторінку в героїчний літопис азербайджанського народу», – зазначав загальнонаціональний лідер.

Його єдність і почуття національної гідності проти зазіхання на суверенні права азербайджанського народу перемогли імперську силу і це один із найважливіших моментів трагедії «Чорного січня». В одному зі своїх виступів Гейдар Алієв зазначив: «Вважаю, що трагедія, яка сталася 19-20 січня, є результатом великої провини політичного керівництва Радянського Союзу, і особисто Горбачова, фактом, який випливав із його диктаторських нахилів, результатом зради і злочину керівників Азербайджану проти народу… Це військова агресія, образа, злочин проти азербайджанського народу».

День національної жалоби – це не тільки пам’ять про жертви «Чорного січня», а й привід для роздумів на теми свободи, незалежності та самовизначення. Цей день є нагадуванням про жертви, принесені в ім’я суверенітету Азербайджану, що є центральною частиною його національної самосвідомості. Азербайджанці всього світу беруть участь у пам’ятних заходах, пов’язаних із трагічними подіями січня, підтверджуючи свою прихильність цінностям незалежності. Він відображає загальнонаціональну боротьбу за суверенітет, відзначає стійкість і рішучість азербайджанського народу.

Пам’ять про день, що змінив долю Азербайджану, вшановують на всіх рівнях, проводять загальнонаціональні заходи, аби віддати шану жертвам однієї з найтрагічніших і водночас славних сторінок в історії азербайджанського народу. Президент Азербайджанської Республіки Ільхам Алієв також вшанував світлу пам’ять шехідів 20 січня, поклавши вінок до меморіалу «Вічний вогонь». Це свідчення безмежної відданості ідеалам свободи і незалежності на найвищому рівні. І це свідчення того, що жертва шехідів не марна, – пам’ять про них навічно в серцях кожного азербайджанця. 

 

Автор: Андрій Лебідь, доктор філософських наук, професор Сумського державного університету? Науковий експерт при Представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Сумській області