Автор: Андрій Лебідь.

27 червня 2025 року в Єкатеринбурзі відбулися масштабні затримання представників азербайджанської діаспори, які привернули увагу громадськості. Російські правоохоронці провели операцію в місцях проживання азербайджанців, що супроводжувалася застосуванням насильства. В результаті операції загинули двоє громадян азербайджанського походження, кілька людей були госпіталізовані у важкому стані. Безперечним у цій ситуації є кричущий факт порушення не тільки принципів гуманізму, приписів моралі та етики, а й норм міжнародного права.

Російською стороною було заявлено, начебто затримані підозрюються начебто в причетності до кількох тяжких злочинів, скоєних ними на початку 2000-х. Підозрюваним також інкримінується створення злочинної групи.

Ситуація з азербайджанцями в Росії становить серйозну проблему, яка виходить за межі недавніх подій в Єкатеринбурзі. Аналіз доступних даних показує системну картину дискримінації та утисків. За інформацією Human Rights Watch та Amnesty International, між 2021 і 2025 роками було зафіксовано 148 етнічно мотивованих нападів на азербайджанців, включаючи вбивства.

Проблема дискримінації азербайджанців у Росії має глибоке історичне коріння. Радянський уряд проводив політику придушення азербайджанської культури та мови, що було спрямовано на ослаблення азербайджанської національної ідентичності. Те саме Росія робить сьогодні на території України. Російська стратегія полягає в насиченні окупованих територій України іншими етносами та розмиванні української ідентичності.

Цинічною видається вимога Росії до Азербайджану визнати окуповані українські території російськими. Безсумнівно, що Азербайджан ніколи не піде на цей крок, оскільки сам має досвід повернення окупованих територій. Це зайвий раз підтверджує консолідовану єдність азербайджанського та українського народів у протидії російським злочинним намірам.

Те, що сталося в Єкатеринбурзі, було явним актом залякування з виразно етнічним характером. Сумно відомий великоросійський шовінізм, що просувається як державна політика, проявився в місцевому масштабі. З огляду на напрям російської національної політики, такі події можна було б передбачити. Проте мало хто міг уявити, що ненависть до інших етнічних груп набуде такої кривавої форми.

В Росії мешкають понад 190 етнічних груп. Однак багато етнічних меншин стикаються з системним расизмом у повсякденному житті. Це засвідчує системний характер проблеми, що виходить за межі однієї етнічної групи. Події в Єкатеринбурзі не є одиничним інцидентом, а проявом більш широкої політики етнічних чисток, що має глибоке історичне коріння і продовжує розвиватися в рамках сучасної російської державної політики, поглиблюючи етнічні та релігійні розбіжності. Безсумнівним є той факт, що подібні інциденти зачіпають не тільки азербайджанців, а й інші народи, що проживають в РФ.

Реакція Азербайджану на події в Єкатеринбурзі була вкрай різкою і рішучою. Азербайджан скасував усі культурні заходи, пов’язані з Росією. Міністерство культури Азербайджану повідомило, що всі російські культурні події були скасовані на знак протесту. Міністерство закордонних справ Азербайджану викликало повіреного у справах російського посольства в Баку, вимагаючи повного розслідування і судового переслідування винних.

Крім того, азербайджанські політики і парламентарії зробили ряд різких заяв, зазначивши, що інциденти в регіоні є грубим порушенням прав людини. Депутати Міллі Меджлісу назвали операцію проти азербайджанців в Росії провокаційною.

Ці події відбуваються на тлі вже напружених відносин між двома країнами після катастрофи азербайджанського авіалайнера в Казахстані в грудні 2024 року, в результаті якої загинули 38 з 67 осіб на борту. Відмова Росії взяти на себе відповідальність за збитий пасажирський літак Azerbaijan Airlines викликала обурення Азербайджану, що призвело до закриття в Баку «Руського дому».

Ситуація демонструє серйозну кризу в російсько-азербайджанських відносинах і може стати переломним моментом у двосторонніх зв’язках. Події в Єкатеринбурзі стали каталізатором серйозної дипломатичної кризи, наслідки якої вже проявляються в декількох напрямах.

В останні роки спостерігаються важливі тенденції, що вказують на зростаючу незалежність і лідерство Баку у зовнішній політиці. Азербайджан проводить незалежну політику, що викликає невдоволення в Москві. Каменем спотикання в російсько-азербайджанських відносинах виступає і диверсифікація партнерств – розвиток тісних відносин з Туреччиною, ЄС та ін. Незалежна від Росії політика Азербайджану являє собою складний баланс між прагматизмом і прагненням до геополітичної автономії. Ця стратегія дозволяє країні розвивати партнерства з різними геополітичними центрами, не стаючи повністю залежною від будь-якого одного з них.

Азербайджан розвиває багатовекторну зовнішню політику, яка включає зміцнення зв’язків з різними акторами, одночасно демонструючи лідерство не тільки в регіональному, але й у геополітичному контекстах. Одним з яскравих проявів самостійності та незалежності політики Азербайджану стало рішення про дострокове виведення російських миротворчих сил з Карабаху. Воно стало найважливішим фактором зміцнення авторитету Азербайджану і свідчить про його прагнення до самостійного контролю над споконвічними азербайджанськими територіями, раніше окупованими Вірменією.

На тлі російсько-української війни Азербайджан надає всебічну гуманітарну допомогу Україні, ставши її важливим партнером, визнаючи державний суверенітет і територіальну цілісність України. Азербайджан використовує різні політичні майданчики для вираження своєї прихильності принципам верховенства права і домінанти міжнародного права, в тому числі, в контексті підтримки України. Теплі, дружні відносини Азербайджану і України викликають занепокоєння Москви і вносять дисонанс в російсько-азербайджанські відносини. На цьому акцентують увагу кремлівські пропагандисти, політики і політологи різних мастей, намагаючись внести розбіжності між Азербайджаном і Україною, безсовісно використовуючи пропагандистські кліше і маніпуляції.

Події в Єкатеринбурзі однозначно мають явний політичний контекст і безперечно можуть бути розцінені як елемент тиску на Баку. Що це як не прояв агресивної зовнішньої політики Росії? Фашистської, расистської і ксенофобської за своїм змістом.

У сучасному російському суспільстві проблема ксенофобії залишається одним із серйозних соціальних викликів, що вимагають уважного аналізу та пошуку рішень. Ксенофобські настрої в Росії мають складну природу. З одного боку, вони підживлюються економічними труднощами, коли мігранти сприймаються як конкуренти на ринку праці. З іншого боку, відіграють роль історичні стереотипи та брак міжкультурного діалогу. Особливо гостро проблема проявляється у великих містах, де концентрується трудова міграція з країн Центральної Азії та Кавказу.

Ксенофобія в російському суспільстві набуває різних форм: від побутового неприйняття «чужих» до відкритої дискримінації при працевлаштуванні та пошуку житла. Медіапростір також нерідко транслює стереотипи, формуючи спотворене уявлення про «інших». Відсутність якісної інформації про культури народів Росії та сусідніх країн створює сприятливе підґрунтя для забобонів.

Ксенофобські настрої не тільки порушують права людини, але й послаблюють соціальну згуртованість. Вони перешкоджають інтеграції мігрантів, створюють напруженість у міжнаціональних відносинах і підривають цінності толерантності та багатонаціональної єдності.

Сучасну Росію безумовно можна назвати фашистською державою. Тут сформувалися особливі форми авторитаризму і ксенофобії. Особливістю російського випадку стало те, що фашистські і расистські ідеї часто маскуються під патріотичну риторику.

Сучасний фашизм в Росії – це нове явище, адаптоване до реалій XXI століття. Він використовує сучасні технології, мімікрує під патріотизм і традиційні цінності, але сутність лишається – нетерпимість, агресія і ксенофобія. Боротьба з цими тенденціями – завдання всього цивілізованого світу. А кривавий інцидент в Єкатеринбурзі – прямий тому доказ.

Колективна пам’ять азербайджанського народу відіграє фундаментальну роль у житті Азербайджану. Вона формує ідентичність і приналежність, передає важливі цінності та уроки минулого, творить соціальну солідарність, виступаючи орієнтиром для майбутнього держави. Саме тому Азербайджан і азербайджанці ніколи не забудуть і не пробачать звірства і злочини, скоєні проти кращих синів і дочок республіки. І мова йде не тільки про нелюдські події в Єкатеринбурзі.

Азербайджан пам’ятає сталінські репресії, що знищили цвіт азербайджанської нації. Пам’ятає Ходжалінський геноцид. Пам’ятає Чорний січень, окупацію Вірменією споконвічних азербайджанських територій. Буде пам’ятати інцидент в Єкатеринбурзі. Скрізь простежується кривавий слід Росії, прямо чи опосередковано причетної до нелюдських злочинів. Азербайджан пам’ятає і не пробачить. Так формується колективна пам’ять нації. Так формуються історичні народи.

Історія Азербайджану сповнена трагізму: роки і десятиліття окупації в складі імперії і Радянського Союзу мали б, як видається, зламати волю і дух азербайджанського народу, сформувати колективну пам’ять жертви. Але не так сталося як гадалося. Азербайджан продемонстрував всьому світу волю до суб’єктності, стійке прагнення до незалежності та лідерства, ніцшеанське der Wille zur Macht. Зрозуміло, що це як кістка в горлі кремлівської гідри, яка відтворює за лекалами найгірші практики сталінського репресивного режиму. Адже те, що сталося в Єкатеринбурзі, – прямий наслідок легалізації та легітимації механізму насильства на державному рівні в Росії, підживленого ксенофобією, расизмом, дискримінацією.

Росія не була б Росією, маніпулюючи громадською думкою і спотворюючи факти. Аналізуючи висвітлення подій в Єкатеринбурзі російськими ЗМІ, можна виділити кілька ключових маніпулятивних прийомів. Зокрема, російські ЗМІ активно використовують термін «етнічне угруповання», термінологічно обрамлюючи ситуацію для опису затриманих, що ставить кримінальне тавро на всю етнічну спільноту азербайджанців. Цей термін автоматично переносить негативні асоціації з організованою злочинністю на всіх представників азербайджанської діаспори.

ЗМІ підкреслюють, що мова йде про «справи минулих років», створюючи наратив запізнілої справедливості. Однак замовчується питання про те, чому саме зараз активізувалося розслідування 20-річної давності. Чи не пов’язано це з незалежною позицією Азербайджану? Відповідь очевидна.

Також має місце і мінімізація масштабу репресій. Відомо, що було затримано понад 50 уродженців Азербайджану. Але фактично російські ЗМІ фокусуються тільки на тих, хто в підсумку був заарештований, створюючи враження «точкової операції» проти конкретних підозрюваних. Таке висвітлення сприяє не інформуванню громадськості, а формуванню громадської думки, що виправдовує жорстокі дії влади щодо етнічних меншин – громадян азербайджанського походження.

Уявні зобов’язання Росії щодо «об’єктивного» розслідування єкатеринбурзького інциденту розсипаються об стіну лукавства і брехні. Лише жорстка і принципова позиція Азербайджану здатна стати на заваді облудності, лукавству і підступності російської сторони в їхніх ганебних діях. Азербайджан гідно відреагував на злочинний намір Росії, рішуче продемонструвавши силу права і силу правди у справі захисту своїх співгромадян. Зрозуміло одне – дипломатія тут безсила. Ефективні лише методи, які використовує сама Росія – методи силового вирішення питань. Саме таким чином Азербайджан вирішив питання окупованих Вірменією територій. Саме таким чином Азербайджан вирішить питання етнічних чисток у Росії. Історія любить переможців. Азербайджан переможе, бо правда на його боці.

 

Автор: Андрій Лебідь, доктор філософських наук, професор Сумського державного університету, Науковий експерт при Представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Сумській області