Автор: Андрій Лебідь

Росію часто розглядають як дестабілізуючий фактор у світовій політиці через кілька ключових чинників, які охоплюють військові, економічні та геополітичні аспекти. Деякі з цих факторів включають агресивну зовнішню політику і військові дії. Анексія Росією Криму і війна в Україні була засуджена як порушення міжнародного права і суверенітету. Цей акт агресії посилив напруженість у Європі та спровокував глобальну геополітичну кризу. Триваюча війна в Україні призвела до масштабної гуманітарної кризи, переміщення мільйонів людей і осуду з боку міжнародної спільноти. Війна дестабілізувала Європу і призвела до серйозної перебудови геополітичних союзів.

Військова участь Росії в громадянській війні в Сирії, підтримка режиму президента Башара Асада, стала ще одним прикладом її інтервенціоністської політики. Вона призвела до нестабільності в регіоні та напруженості в міжнародних відносинах. РФ також прагне розширити свій вплив, підтримуючи уряди та воєнізовані угруповання на Близькому Сході та в Африці, що часто призводить до суперництва з провідними державами.

Росію звинувачують у використанні кібератак як інструменту впливу, спрямованого на політичні організації в інших країнах, включно з втручанням у президентські вибори в США 2016 року. Ці дії викликали стурбованість з приводу безпеки демократичних процесів у всьому світі.

Поряд із кібератаками Росія проводить широкомасштабні дезінформаційні кампанії, спрямовані на дестабілізацію політичної обстановки в багатьох країнах. Ці кампанії сприяють поляризації, недовірі та розколу суспільства, що ще більше ускладнює міжнародні відносини.

За президента Володимира Путіна Росія перейшла до більш авторитарного правління, пригнічуючи політичне інакомислення, обмежуючи свободу слова і переслідуючи лідерів опозиції. Відсутність політичної відкритості та громадянських свобод призвела до значного напруження політичного клімату.

Росія використовує свої значні енергетичні ресурси як важіль тиску у відносинах з іншими країнами. Її звинувачують у використанні енергоресурсів як інструменту політичного тиску, що викликає занепокоєння з приводу енергетичної безпеки в глобальному і регіональному масштабі. Домінуюче становище Росії на європейських енергетичних ринках стало точкою геополітичного впливу, а диверсифікація джерел енергії в Європі стала відповіддю на побоювання з приводу цієї залежності.

Росія активно підтримує авторитарні режими в різних регіонах, що сприяло дестабілізації обстановки в цих країнах. Вона часто надає політичну, військову та економічну підтримку режимам, які стикаються з внутрішньою опозицією або міжнародним засудженням.

Тактика РФ щодо дестабілізації давно відома і має свої результати. Вона використовує поєднання звичайної військової сили, кібератак, дезінформаційних кампаній та економічного примусу для підриву стабільності в країнах-мішенях. Москва розробила складні методи поширення дезінформації в глобальному масштабі, впливаючи на громадську думку та політичний дискурс у демократичних державах. Кремль підтримує як крайні праві, так і крайні ліві рухи по всій Європі, аби сприяти нестабільності незалежно від ідеології. Лідери багатьох держав стикаються з проблемами, пов’язаними зі спробами Росії підірвати демократичні інститути за допомогою тактик гібридної війни, кібератак і кампаній з дезінформації.

Зовнішня політика Росії, її агресивна військова позиція, внутрішньополітичний контроль і маніпуляції з енергетичними ресурсами призвели до того, що її почали розглядати як дестабілізуючу силу в усьому світі. Її дії кидають виклик міжнародним нормам, створюють невизначеність і підживлюють напруженість у відносинах як із сусідніми країнами, так і зі світовими державами. Ці чинники продовжують формувати глобальний геополітичний ландшафт, роблячи її ключовим гравцем у глобальній нестабільності.

Підтвердженням деструктивного впливу РФ на геополітичну картину світу є і її політика щодо південно-кавказького регіону, зокрема, Азербайджану. Відносини між Росією та Азербайджаном формувалися під впливом складного поєднання геополітичних, історичних і стратегічних чинників, і хоча в них є спільні інтереси, існують і зони напруженості.

Азербайджан входив до складу Радянського Союзу до його розпаду 1991 року. Протягом цього часу він перебував під контролем Москви, і кордони та політичні системи радянського періоду досі мають значний вплив на пострадянські відносини. Після проголошення Азербайджаном незалежності в 1991 році вплив Росії в регіоні ослаб, хоча дві країни підтримували тісні зв’язки. Азербайджан, як і багато інших колишніх радянських республік, прагнув збалансувати свої відносини з Росією, одночасно прокладаючи свій власний шлях у міжнародних відносинах. Хоча Росія традиційно розглядається як регіональна держава на Південному Кавказі, Азербайджан підтримує геостратегічний баланс у регіоні.

Росія все ще прагне зберегти свій вплив на Азербайджан, але змушена протистояти його прагненню до незалежності. Азербайджанська республіка з обережністю ставиться до приєднання до російських структур безпеки і політичних структур, вважаючи за краще зберігати нейтралітет і уникати надмірної прив’язаності до російської сфери впливу.

Прагнення Азербайджану проводити незалежну зовнішню політику часто призводило до дипломатичних непорозумінь із Росією. У той час як РФ прагне зберегти свою роль регіональної держави, Азербайджан намагається уникати надмірної залежності в будь-якому аспекті, особливо в контексті свого суверенітету і територіальної цілісності. Країна проводить багатовекторну зовнішню політику, прагнучи збалансувати відносини з багатьма державами. В основі цієї стратегії лежить її прагнення максимально використовувати свої політичні та економічні важелі, уникаючи водночас надмірної залежності від будь-якої однієї держави.

Відносини між Росією та Азербайджаном характеризуються як співпрацею, так і напруженістю. Незважаючи на спільні економічні інтереси та інтереси у сфері безпеки, зусилля Азербайджану з проведення незалежної зовнішньої політики, його регіональні союзи і роль у карабаському конфлікті створюють складнощі у відносинах. Росія, зі свого боку, прагне зберегти вплив на Азербайджан і регіон Південного Кавказу, але має враховувати прагнення Азербайджану до суверенітету і його геополітичні інтереси.

Останнім часом відносини між Москвою і Баку стали більш напруженими, що стало наслідком того, що навіть після публікації попереднього звіту слідчої комісії Росія не поспішає визнавати провину за підбитий літак Embraer 190 №J2-8243, що прямував рейсом Баку-Грозний. 

Ба більше, Росія навмисно поширює фейки і дезінформацію про подію, перекладаючи провину на кого завгодно, але тільки не на себе. У російських ЗМІ та соцмережах стали з’являтися матеріали, що дискредитують Азербайджан. Основний їхній посил – Баку не має права заявляти про свої претензії до нібито «остаточного розслідування» інциденту. Щось схоже ми вже бачили, коли в небі над Україною було збито малайзійський Boeing 777 MH17. Тоді Росія також заперечувала свою причетність за фактом збиття пасажирського літака.

Інциденти з літаками Embraer 190 №J2-8243 і Boeing 777 MH17 та заперечення Росією своєї причетності до них свідчать про непокаране зло, про суперечність і неповагу не лише до норм міжнародного права, а й до життів та доль вбитих, ні в чому не винних цивільних осіб, які стали заручниками російського лицемірства та шовінізму. Усе це підтверджує той факт, що РФ давно вже втратила імідж повноцінного партнера, з яким можна будувати довірчі стосунки і довгострокові стратегічні союзи. 

Азербайджанська республіка послідовно захищає свої національні інтереси, демонструючи принципову позицію і нетерпимість у справі зовнішнього втручання у свої внутрішні справи. У відповідь на явно недружню позицію Москви, азербайджанський уряд ухвалив рішення і офіційно повідомив Кремль про припинення діяльності агентства «Росспівробітництво» на території Азербайджану.

Також було ухвалено рішення закрити і «Російський дім» у Баку. Рішення про його закриття пов’язане з інформацією про те, що російський культурний центр займається шпигунською діяльністю проти Азербайджану. Центр використовує свою діяльність під виглядом культурних і гуманітарних ініціатив для сприяння міжетнічній ворожнечі та участі в розвідувальній роботі.

Російська Федерація є «гідною» правонаступницею СРСР, продовжуючи його найгірші традиції у справі маніпуляцій суспільною свідомістю, дискредитації та дезінформації. Визнає Росія свої помилки чи ні вже не має жодного значення. Імідж надійного партнера вона вже втратила. Для того щоб повернути його знадобляться роки. Але бачачи як розвиваються події, як імперське мислення заміщає собою мислення конструктивне, сумнівним видається в майбутньому позитивний ребрендинг Росії.

 

Автор: Андрій Лебідь, доктор філософських наук, професор Сумського державного університету, Науковий експерт при Представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Сумській області