Автор: Олег Туляков

 

Сила держави ґрунтується на «асабійї» —
почутті групової єдності та взаємної підтримки.
Ібн Хальдун, мусульманський філософ,
«Мукаддима», XIV століття

 

Історія народів вимірюється не лише обсягом ресурсів, розмірами територій чи рівнем технологій. Її справжнім рушієм є глибша сила — солідарність, тобто здатність людей усвідомлювати спільну долю й нести колективну відповідальність за історичний вибір. Там, де солідарність руйнується, народ утрачає якість суб’єкта і перетворюється на населення. Там же, де вона утверджується, постає нація — носій історичної волі та смислу.

У філософському вимірі солідарність означає визнання єдиної сутності в багатоманітті індивідуальностей. Вона не заперечує відмінностей світоглядів, життєвих стратегій і культурних форм, але об’єднує їх довкола спільного смислового центру. Саме тому солідарність не можна звести ані до емоційного імпульсу, ані до політичного гасла. Вона є онтологічною умовою історичного існування народу, формою його присутності в часі.

Досвід Азербайджану кінця ХХ — початку ХХІ століття наочно підтверджує цю істину. В умовах найтяжчих випробувань — втрати територій, розпаду радянської системи, економічної та політичної нестабільності — азербайджанський народ зумів зберегти цілісність та історичну гідність саме завдяки солідарності. Вона стала тією внутрішньою силою, що поєднала державу і суспільство, Батьківщину і діаспору, минуле й майбутнє в єдиний історичний простір.

 

Вирішальну роль у розкритті та інституціоналізації цієї сили відіграв Гейдар Алієв — архітектор сучасного Азербайджану. Він одним із перших на державному рівні усвідомив фундаментальний факт: азербайджанський народ існує значно ширше за політичні кордони держави. Мільйони азербайджанців, які проживали в Ірані, Туреччині, країнах Європи та Америки, не були для нього «зовнішніми» щодо нації. Вони становили її органічну частину, продовження національного буття в іншому просторовому вимірі.

Саме тому солідарність у розумінні Гейдара Алієва була не символічним жестом і не риторичною формулою, а формою історичної відповідальності держави перед власним народом у всій його повноті. Ще в період керівництва Нахчиванською Автономною Республікою він зробив сміливий і глибоко символічний крок, ініціювавши заснування Дня солідарності азербайджанців усього світу. У філософському сенсі це був момент публічного визнання того, що національна сутність держави є ширшою за адміністративні та територіальні межі.

Відтоді солідарність була піднесена до рівня ціннісного принципу, навколо якого почала формуватися нова національна ідентичність. Повернення Гейдара Алієва до керівництва незалежним Азербайджаном означало перетворення ідеї солідарності на системну державну політику. Він послідовно наголошував, що діаспора має бути не розпорошеним зібранням локальних спільнот, а організованою силою, здатною захищати національні інтереси, доносити правду про Азербайджан і зміцнювати його міжнародний авторитет.

Особливого значення набували його особисті контакти з представниками діаспори, зустрічі з азербайджанцями за кордоном, публічні звернення, в яких підкреслювалася єдність історичної долі. У цих кроках чітко простежується філософська ідея: держава існує доти, доки зберігається духовний зв’язок між народом і владою, між центром і периферією, між Батьківщиною і діаспорою.

За Гейдара Алієва було закладено інституційні основи роботи з діаспорою, які згодом оформилися в спеціалізовані державні структури та глобальні конгреси азербайджанців світу. Втім, визначальним став не лише інституційний, а передусім смисловий зсув: діаспора перестала мислитися як об’єкт опіки й почала усвідомлюватися як суб’єкт історичної дії. Азербайджанці за кордоном стали активними учасниками інформаційної, культурної та дипломатичної боротьби за національні інтереси країни.

Філософськи цю діяльність можна охарактеризувати як подолання розриву між «єдністю походження» та «єдністю дії». Гейдар Алієв прагнув, аби спільне історичне коріння перетворювалося на спільну відповідальність, а культурна близькість — на політичну й моральну солідарність. У цьому сенсі він постає не лише як державний діяч, а як архітектор солідарності, який зумів поєднати філософське бачення нації з конкретною політичною практикою.

Заснування Дня солідарності азербайджанців усього світу 31 грудня стало актом виняткової символічної глибини. Держава публічно зафіксувала: діаспора — не периферія національного життя, а його невід’ємна частина. Солідарність була утверджена як цінність, що щороку оновлюється в колективній пам’яті та суспільній свідомості.

 

У практичному вимірі цей підхід дав відчутні плоди. В економіці солідарність проявилася як єдність стратегічного бачення та суспільної довіри. Реалізація масштабних енергетичних і транспортних проєктів, зростання міжнародного авторитету Азербайджанської Республіки, формування стійкої моделі розвитку стали можливими лише за умов внутрішньої згоди щодо обраного історичного курсу. Тут солідарність постала формою колективної відповідальності — між поколіннями, між державою і громадянами, між центром і регіонами.

У культурній сфері солідарність набула форми єдності духовної традиції за відкритості до світу. Азербайджан зумів зберегти власну ідентичність, водночас інтегруючись у глобальний культурний простір. Культура стала мовою діалогу — народу із самим собою та з людством, підтвердженням його історичної суб’єктності.

 

Діяльність Президента Азербайджанської Республіки Ільхама Алієва у сфері зміцнення солідарності є логічним і змістовним продовженням стратегічного курсу Гейдара Алієва в умовах глобалізованого світу та нових геополітичних викликів. Він не лише зберіг ідею єдності держави й діаспори, а й надав їй нового інституційного та практичного виміру, перетворивши солідарність на дієвий механізм національної мобілізації.

Перемога у Другій Карабахській війні стала кульмінацією цього процесу. У філософському сенсі це був момент, коли сутність нації збіглася з її історичною дією. Єдність політичного керівництва й народу, армії й суспільства, держави й діаспори сформувала нову якість сили — не лише військової, а й цивілізаційної. Солідарність проявила себе не як риторика, а як умова перемоги.

У драматичні дні тяжких випробувань азербайджанці всього світу діяли як єдиний історичний суб’єкт — на фронті, в інформаційному просторі, у дипломатичній та культурній площині. Це стало підтвердженням далекоглядності курсу, започаткованого Гейдаром Алієвим: солідарність, інституціоналізована державою, здатна перетворюватися на реальну силу історичних змін.

День солідарності азербайджанців усього світу — це не просто свято єдності. Це філософський символ нації, яка усвідомила свою цілісність попри просторову розпорошеність. Це день, у якому зійшлися пам’ять і майбутнє, індивідуальне й колективне, держава й народ. У цьому сенсі солідарність азербайджанців — не епізод історії, а форма їхнього буття в часі, що стала джерелом перемоги і сталого розвитку, які визначили обличчя Азербайджанської Республіки на межі двох століть.

 

Автор: Олег Туляков,
український філософ,
голова громадської ради
при Сумській обласній військовій адміністрації,
доцент Сумського державного університету