Автор: Андрій Лебідь

Dura lex, sed lex
Суворий закон, але це закон
(Формула римського права)

 

Сьогодні весь цивілізований світ стежить за судовим процесом над вірменськими сепаратистами, обвинуваченими за кількома статтями Кримінального кодексу Азербайджанської республіки, зокрема, за насильницькі дії щодо конституційного ладу Азербайджану, злочини проти людяності тощо. Усі ми сьогодні виступаємо свідками історичного судового процесу в Баку – Суду справедливості. На лаві підсудних опинилися особи, причетні до безлічі злочинів проти азербайджанського народу і державності протягом кількох десятиліть вірменської окупації.

Суд справедливості пов’язаний з діями сепаратистів проти Азербайджану та азербайджанського народу під час окупації Вірменією споконвічних азербайджанських територій і створенням на них нелегітимного псевдодержавного режиму, що існував винятково завдяки військовій і фінансовій підтримці Вірменії, що потурає створенню незаконних збройних формувань.

Важливо зазначити, що сепаратизм – кримінально переслідуваний злочин, зафіксований у нормативних документах багатьох країн, зокрема й Азербайджанської республіки. А тому, коли на території держави діє сепаратистське утворення, націлене на відділення, його учасники підпадають під кримінальну статтю за насильницькі дії щодо конституційного ладу. Крім іншого, особи, які опинилися на лаві підсудних Суду справедливості, скоїли безліч злочинів проти мирного азербайджанського населення.

Відкритий судовий процес розпочався 17 січня 2025 року, коли колишні ватажки сепаратистського режиму Карабаху постали перед судом у Баку. З огляду на той факт, що багато підозрюваних осіб, а також свідки перебувають на території Вірменії, Генеральна прокуратура Азербайджану ініціювала відповідні інституції Вірменії до співпраці в цьому питанні. 

Суд забезпечив усіх обвинувачених перекладачами та адвокатами. У справі проходять 531 тис. потерпілих та їхніх представників. Права та обов’язки підсудних були роз’яснені їм вірменською мовою. Одіозним підслідним на Суді справедливості виступає Рубен Варданян – олігарх і «гаманець Путіна», один із тих, хто розпалював вогонь сепаратизму на Кавказі. Він включений до санкційних списків ЄС, США та України за відмивання грошей, розпалювання сепаратизму і спонсорування тероризму. Абсурдність ситуації ще й у тому, що Варданян номінований на Нобелівську премію миру. Апофеоз аморальності та лицемірства. Тож не дивно, що понад сотня депутатів з України, Латвії, Литви та Румунії підготували колективні листи до Нобелівського комітету з вимогою виключити кандидатуру Рубена Варданяна зі списку номінантів. Сподіваємося, здоровий глузд і справедливість переможуть і Рубен Варданян отримає заслужену нагороду, але не Нобелівську премію, а тюремний термін.

На підставі зібраних доказів за більш ніж 2,5 тис. епізодів обвинувачені постали перед Судом справедливості за кількома статтями Кримінального кодексу Азербайджанської Республіки: 100 (планування, підготовка, розв’язування або ведення агресивної війни), 102 (напад на осіб або установи, які користуються міжнародним захистом), 103 (геноцид), 105 (знищення населення), 106 (рабство), 107 (депортація або примусове переселення населення), 109 (переслідування), 110 (насильницьке утримування людини), 112 (позбавлення волі з порушенням норм міжнародного права), 113 (застосування тортур), 114 (найманство), 115 (порушення законів і звичаїв війни), 116 (порушення норм міжнародного гуманітарного права під час збройних конфліктів), 118 (військовий грабіж), 120 (умисне вбивство), 214 (тероризм), 214-1 (фінансування тероризму), 218 (організація злочинного співтовариства (злочинної організації), 277 (посягання на життя державного чи громадського діяча), 278 (насильницьке захоплення влади чи насильницьке утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу держави), 279 (створення не передбачених законодавством збройних формувань чи груп) та іншими статтями.

Деякі з обвинувачених публічно визнали свою провину і вибачилися за свої дії. Але цей факт не скасовує максими: будь-який злочин передбачає справедливе покарання. Особливо, коли він має ознаки умислу і рецидиву. Злочини, скоєні сепаратистами проти мирного азербайджанського населення, не можуть бути забуті й прощені. Бо вчинені були зі злочинним наміром. А тому – покарання неминуче. Нехай навіть через роки з моменту скоєння цього нелюдського злодіяння. І саме в цьому сила права і сила правди – у справедливій відплаті за скоєне.

Загнаний у пастку звір особливо небезпечний. Усвідомлюючи свою безпорадність перед обличчям закону і правди, але водночас не визнаючи за собою провини, окремі особистості вдалися до явних маніпуляцій і наклепу, зневажаючи священну пам’ять убитих. Так, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян звинуватив Азербайджан у використанні заборонених методів для отримання свідчень від обвинувачених. Але всі його звинувачення розбиваються об граніт доказової бази. Якою б страшною вона не була, на яких жертвах вона б не ґрунтувалася. 

Відповідальність Вірменії як країни-агресора й окупанта та афілійованих із нею осіб є незаперечним фактом. А притягнення до відповідальності вірменських злочинців-сепаратистів є справедливою справою і до певної міри показовою – щоб попередити подібні прецеденти в подальшому. Будь-яке зло, будь-який злочин має бути покараний.

Вірменська сторона намагається представити колишніх лідерів сепаратистського режиму військовополоненими, жертвами обставин, але це жодним чином не применшує їхньої відповідальності за скоєне і не змінює складу злочину та відповідних юридичних кваліфікацій. Зібрано дуже багато доказів їхньої вини. Чого тільки варті заяви одного з лідерів сепаратистів Араїка Арутюняна з обіцянкою стерти з лиця землі місто Гянджа. Чи не це свідчення людиноненависництва і злочинного наміру? Єреван називає законні затримання «викраденнями» і вимагає міжнародного втручання. Вірменія подала позов до Міжнародного суду ООН, звинувативши Азербайджан в «етнічній чистці» і порушенні Конвенції про ліквідацію расової дискримінації.

Суд проходить відповідно до міжнародних норм і вимог. Права обвинувачених у нелюдських злочинах проти азербайджанського народу належним чином забезпечено і роз’яснено, всі необхідні свідчення було зафіксовано та розслідувано в незалежному порядку, зокрема міжнародними організаціями, що руйнує версію вірменської сторони про необ’єктивність розслідування і судового процесу.

Влада Азербайджану однозначно діє в рамках національного та міжнародного права, відновлюючи юрисдикцію над «звільненими територіями». Баку запропонував амністію рядовим членам вірменських формувань, які погодилися здати зброю, що не поширюється на керівників.

У процесі судового розгляду адвокати обвинувачених сепаратистів клопотали про заміну запобіжного заходу на домашній арешт. Ці заяви були відхилені з огляду на особи обвинувачених, характер обвинувачень та їхню тяжкість, а також на ризики, пов’язані з можливістю об’єктивного судового розгляду.

Неоднозначною і певною мірою упередженою є міжнародна реакція на Суд справедливості. Зокрема, Європарламент ухвалив резолюцію із засудженням дій Азербайджану і закликав запровадити санкції проти Баку. США висловили «глибоку стурбованість» долею затриманих, але уникають різких кроків. Верховний комісар ООН з прав людини закликав забезпечити справедливі суди і доступ спостерігачів. Amnesty International опублікувала доповідь про можливі тортури і тиск на затриманих. Туреччина підтримує Азербайджан, називаючи процеси «внутрішньою справою» Баку.

Нинішній Суд справедливості має найважливіші юридичні, морально-етичні та ціннісні наслідки: якщо будь-хто, хто зберіг реваншистські ідеї, захоче повернутися до територіальних домагань і розпалити новий конфлікт, він має знати про наслідки своїх помислів і устремлінь, про те, яка доля на нього чекає в разі спроби реанімувати сепаратизм. Суд справедливості показовий для всіх, хто опирається силі міжнародного права.

Досвід Азербайджану є успішним кейсом антисепаратистських заходів, що є актуальним для України. Український уряд зайняв тверду позицію щодо сепаратизму в так званих Луганській і Донецькій Народних Республіках, а також у Криму, розглядаючи його як загрозу національній єдності. Україна докладає зусиль для відновлення контролю над сепаратистськими регіонами. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року призвело до ескалації конфлікту. Сепаратизм в Україні має глибоке історичне, культурне і політичне коріння, посилене втручанням Росії у внутрішні справи країни, зробивши сепаратизм в Україні не просто локальною проблемою, а ключовим аспектом глобальної геополітичної напруженості.

Успішний досвід Азербайджану демонструє прихильність правовим аспектам протидії сепаратистським рухам і гарантує справедливе покарання винним. А тому нинішні лідери і прихильники сепаратизму в Україні повинні пам’ятати просту максиму: покарання неминуче. Упевнений, український Суд справедливості знайде своїх винних.

 

Автор: Андрій Лебідь, доктор філософських наук, професор Сумського державного університету Науковий експерт при Представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Сумській області