Автор: Олег Туляков

Sic semper evello mortem tyrannis
(з латини: “Так завжди несу смерть тиранам”)
вираз, що з давніх часів використовується
народами світу як девіз у боротьбі проти поневолення

 

Міфи Стародавньої Греції крізь століття доносять нам образ Гідри – багатоголової змії, у якої замість відрубаних голів виростають нові. Історія знає імена героїв, які боролися з імперіями правовими, культурними, а також іншими цивілізованими способами. Багато хто з них загинув у боротьбі смертю героїв – хто у в’язницях, хто в психіатричних лікарнях, а хто і від рук спецслужб – імперських «ланцюгових псів», які охороняють своїх господарів. Однак боротися з імперіями цивілізованими способами – це рубати чергову голову гідри без надії, що не виросте нова.

А от ударити в серце чудовиська, а тому назавжди позбутися його влади, можливо лише тоді, коли єдність у боротьбі виявить увесь народ, а не окремі його представники.

Азербайджанцям це вдалося.

* * *

Ті, що вже були не сповна розуму від тваринного страху втратити свою владу внаслідок фінальних метастазів імперії під назвою «СРСР» – «кремлівські старці» під керівництвом злочинця Горбачова в ніч на 20 січня 1990 року вчинили страшний злочин проти народу Азербайджану, який прагнув свободи та незалежності. У столиці республіки місті Баку підрозділи так званої «радянської армії» вперше у своїй історії брали штурмом тоді ще «радянське» місто. Вбиті, поранені, незаконно заарештовані азербайджанці назавжди стали справжніми героями, які разом з іншими борцями за свободу завдали смертельного удару в серце імперської гідри, яка розповзлася по одній шостій частині земної суші та правила там сім десятиліть.

Злочин був скоєний у дусі старої традиції, коріння якої проросло ще за часів заснування імперії Чингісхана: для утвердження деспотичної влади над народом треба виявити такий ступінь насильства, цинізму та жорстокості, щоб вселити жах, придушити опір і тим самим підкорити своїй волі. Традиційними були й інші атрибути кривавої розправи періоду «Золотої Орди»: напад 20 січня було скоєно під надуманим приводом, без попередження, під покровом ночі та з різних напрямків. Саме у такий спосіб  у Баку вторглися кілька десятків тисяч головорізів, які керувалися незаконними наказами своїх командирів, а також лютою ненавистю до народу Азербайджану. Бойова техніка давила людей та автомобілі, а мирних громадян, серед яких були лікарі, діти, жінки, інваліди, люди похилого віку, жорстоко розстрілювали, в тому числі – з дуже близької відстані.

Але зламати волю азербайджанців не вдалося. Злочинні задуми злочинної влади не досягли своїх результатів. Завдяки виявленим національній єдності та солідарності вдалося організувати те, що продемонструвало усьому світу готовність азербайджанського народу боротися за свою незалежність. Вже наступного дня після вторгнення кривавої орди в Баку на будинках з’явилися написи: «Геть радянську імперію!», «Геть КПРС!», «Радянська армія – фашистська армія!». Переломна подія сталася 21 січня, коли до будівлі постійного представництва Азербайджану у Москві прийшов загальнонаціональний лідер Гейдар Алієв. Він виступив із заявою, завдяки якій про скоєний проти Азербайджану злочин дізнався весь світ. Надалі Гейдар Алієв так охарактеризує події 20 січня: “У кожній краплі цієї крові є сила нашого народу, героїзм нашого народу, мрії нашого народу про свободу та незалежність. Кров, пролита тієї ночі, священна. Це кров, змішана з кров’ю нашого народу, що віками проливається в ім’я свободи та незалежності. Кров, пролита тієї ночі, – це кров на нашому національному прапорі, який уособлює незалежність Азербайджану”.

Натхненні своїм лідером, азербайджанці продовжували робити героїчні вчинки. 22 січня майже все населення Баку вийшло на похорон жертв трагедії, яким одразу було надано статус героїв-борців за незалежність. У день прощання з шахідами не працювали вокзал та аеропорт, у дні жалоби щогодини включалася сирена. Остаточний розрив із імперським минулим оформили азербайджанські комуністи, які демонстративно спалили свої партійні квитки.

Удар у серце виявився смертельним: здригаючись у передсмертних конвульсіях, імперська гідра під назвою «СРСР» припинила своє існування у грудні 1991 року. Струснувши з себе імперські ланцюги, народ Азербайджану з честю пройшов складний і драматичний шлях, що привів республіку до територіальної цілісності, процвітання та авторитету на міжнародній арені. І щороку 20 січня всі, кому дорогий Азербайджан, згадують той «чорний понеділок», коли єдність та солідарність подолали смертельну загрозу. Щороку 20 січня весь цивілізований світ згадує шахідів, котрі віддали життя за майбутнє свого народу. Про них Президент Азербайджану Ільхам Алієв сказав так: “… сьогоднішній незалежний, сильний Азербайджан є найбільшим надбанням нашого народу. Нашим шахідам належать великі заслуги у цій справі. Про це ніколи не можна забувати”.

* * *

Внесок азербайджанців неоціненний у частині розвалу імперії: експерти обґрунтовано вважають, що «чорний січень» став початком кінця «СРСР». Однак у публіцистиці ті події називають “злочин без покарання”. Зокрема, слід зазначити таку обставину: очолював військову операцію, а по суті – криваву розправу над азербайджанцями Дмитро Язов, який згідно з імперським «табелем про ранги», обіймав посаду «Маршал Радянського Союзу». Ця людина прожила довге життя в почестях і славі, а померла глибоким старцем у віці 95 років у 2020 році. І жодних реальних спроб засудити його дії щодо «кривавого понеділка» з погляду міжнародного права не було. Це свідчить про те, що на місці «СРСР» виросла нова імперська гідра, яка мешкає в сучасних деспотичних режимах.

Але кінець її буде також безславним і неминучим.

 

Автор: Олег Туляков, український філософ, голова громадської ради при Сумській обласній військовій адміністрації