Автор: Олег Туляков

Іноді історія подає людству сигнали тривоги — різкі, болісні, але водночас гранично ясні. Підлий і абсурдний удар Ірану по Нахічеванській Автономній Республіці став саме таким сигналом. Інцидент викликав серйозне занепокоєння і став одним із найтривожніших епізодів у відносинах між двома сусідніми державами. Він знову нагадав, наскільки крихкою може бути регіональна безпека, коли рішення ухвалюються під впливом ідеологічного радикалізму.

Це урок для всіх народів світу: влада, яка культивує тероризм і намагається втілити в життя екстремістські ідеї, спрямовані на насильницьке поширення релігійних доктрин, ризикує впасти у повне божевілля. Заручниками такого стану можуть стати не лише народи, які безпосередньо перебувають у залежності від релігійних фанатиків, а й громадяни інших держав.

Абсурдність подібних ударів полягає ще й у тому, що на території самого Ірану проживають мільйони азербайджанців. Більше того, Азербайджан протягом багатьох років демонстрував добросусідство та гуманітарну підтримку, зокрема, відгукуючись на прохання уряду Ірану про допомогу. Нині у відповідь на агресію Азербайджан закрив кордон з Іраном. Чи не є це яскравим доказом безумної політики, яка втратила здоровий глузд і принципи? Те, що сталося, виглядає не просто політичною помилкою — це прояв тієї небезпечної логіки влади, яка втрачає зв’язок із реальністю. Коли влада починає керуватися не розумом, а фанатизмом, вона перестає бути політичною — вона перетворюється на сліпу руйнівну силу.

Реакція Баку була негайною і гранично чіткою. Президент Азербайджанської Республіки Ільхам Алієв заявив, що збройні сили країни приведені у повну бойову готовність для проведення будь-якої операції, необхідної для захисту безпеки держави. Знову прозвучала відома формула азербайджанської політичної волі — «залізний кулак». Нагадаємо, що цей вислів увійшов у сучасну політичну історію під час Другої Карабаської війни, коли Ільхам Алієв заявив, що «залізний кулак» Азербайджану поклав край окупації та відновив історичну справедливість. Відтоді ця формула стала символом не агресії, а відповідальності держави за безпеку свого народу. Досвід останніх років показує: Азербайджанська Республіка вміє відповідати на загрози не істерикою і не гучними деклараціями, а чіткою стратегією, сильною армією та політичною рішучістю.

Як тут не вказати на контраст між політичною волею Азербайджану та обережною інертністю, що межує з безсиллям, багатьох держав західного світу. На жаль, сучасна міжнародна політика надто часто демонструє парадокс: там, де потрібна рішучість, звучать безкінечні заяви про «глибоке занепокоєння». Там, де відбуваються трагедії, що потребують негайних дій, міжнародні інститути занурюються у вир довгих дискусій.

Історія знає ціну такої інерції. У XX і XXI століттях світ уже бачив, до чого призводить запізніла реакція на злочини проти людства. Народ Азербайджану пережив багато: трагедію Ходжали, що стала одним із найжорстокіших епізодів Карабаської війни, а також тривалу окупацію, руйнування міст, загибель мирних громадян і масові злочини проти цивільного населення. Подібне сьогодні переживає народ України, який вже чотири роки поспіль героїчно чинить опір агресії, подібній за своїм безумством до політики влади сучасного Ірану. І в кожному випадку світ надто довго реагував словами, тоді як зло діяло зброєю.

На цьому тлі позиція Азербайджану виглядає особливо показовою. Баку демонструє принцип, який іноді забуває сучасна дипломатія: мир можливий лише тоді, коли тероризм на державному рівні зустрічає тверду і зрозумілу межу.

Засудження іранської агресії проти Азербайджану сьогодні звучить із різних країн. Але моральний сенс того, що відбувається, виходить далеко за межі дипломатичних формулювань. Філософ права Чезаре Беккарія писав, що основою справедливого порядку є не жорстокість покарання, а його невідворотність. Ця закономірність діє і в політиці.

Азербайджан уже показав світові, що вміє добиватися справедливості — терпляче, послідовно і рішуче. Карабаська війна стала прикладом того, як роки дипломатичної боротьби, зміцнення армії та національної єдності можуть привести до відновлення історичної справедливості.

Тому ті, хто сьогодні намагається випробувати межі терпіння Азербайджанської Республіки, мають пам’ятати: історія не завжди карає миттєво, але майже ніколи не залишає злочини без відповіді.

Політична історія знає одну глибоку закономірність: фанатизм завжди здається сильним у момент своєї появи. Але сила розуму і державна воля виявляються сильнішими. Безумство влади може породжувати трагедії. Але порядок світу зрештою відновлюється — через відповідальність, через мужність народів і через здатність держав захищати справедливість.

Саме тому сьогоднішній урок Нахічевані важливий не лише для регіону. Він нагадує всьому світу просту істину:
мир зберігається не словами, а рішучістю його захищати.

 

Автор: Олег Туляков, український філософ
Сумський державний університет