Автор: Олег Туляков

Мрія, що стала реальністю

19–20 вересня 2023 року в Карабасі Збройними силами Азербайджану була проведена блискуча антитерористична операція, в результаті якої було відновлено контроль над Ханкенді та іншими територіями республіки. З відновленням контролю над цими територіями було завершено процес повного відновлення державного суверенітету країни. Керівників сепаратистського режиму було затримано та притягнуто до відповідальності. Таким чином було покладено край вірменській окупації Карабаху, що тривала майже три десятиліття, і відновлено історичну справедливість щодо азербайджанських земель.

У такий спосіб було поставлено історичну крапку в завершенні майже тридцятирічного періоду вірменської окупації Карабаху: азербайджанські землі знову опинилися під суверенітетом Азербайджану, а територіальну цілісність країни було відновлено.

Але історична крапка мала перетворитися і на точку відліку нового часу. 19 вересня 2024 року Президент Азербайджанської Республіки Ільхам Алієв підписав розпорядження про встановлення 20 вересня Днем державного суверенітету Азербайджану. Відтепер цей день щороку нагадує про подію, яка стала підсумком багаторічної боротьби за відновлення територіальної цілісності та повного суверенітету країни.

У цьому рішенні є і глибокий історичний сенс. Воно стало символічним завершенням шляху, про який говорив і в який вірив Гейдар Алієв. Великий лідер Азербайджану не сприймав втрату Карабаху як остаточний підсумок історії. Він вірив у повернення азербайджанських земель і відновлення територіальної цілісності держави — і цю впевненість прагнув передати своєму народові. Через роки його віра стала політичною волею, а політична воля — історичною реальністю. Сам Ільхам Алієв неодноразово наголошував, що визволення Карабаху стало здійсненням головної мрії Гейдара Алієва.

Так в історії Азербайджану поєдналися дві волі, розділені часом: віра Гейдара Алієва у можливість відновлення територіальної цілісності країни та воля Ільхама Алієва, яка перетворила цю віру на реальність.

 

Суверенітет стає рухом

Що робить держава, повернувши собі можливість повною мірою визначати власну долю? Це питання ширше за політику. Адже суверенітет — це не лише право володіти своєю територією, захищати її кордони та самостійно ухвалювати державні рішення. У глибшому сенсі це здатність визначати власний рух у світі. Причому карта світу може змінюватися без жодного нового кордону. Змінюється значення доріг, портів, енергетичних маршрутів, торговельних зв’язків. Змінюється сама система взаємозалежностей, у якій держава посідає своє місце.

Саме цей процес особливо виразно простежується в сучасній історії Азербайджану. Досвід державного будівництва, пов’язаний з іменем Гейдара Алієва, та сучасний курс Ільхама Алієва можна розглядати як різні етапи формування й реалізації державної суб’єктності — від зміцнення здатності країни самостійно визначати свій шлях до розширення її можливостей впливати на простір навколо себе.

Сьогодні цей простір дедалі більше визначається потоками — енергії, товарів, людей, капіталів, технологій. Азербайджан бере участь у розвитку транспортних та енергетичних зв’язків, що поєднують Схід і Захід.

Європейський Союз у своїх актуальних документах окремо наголошує на стратегічному характері відносин з Азербайджаном, розвитку енергетичного партнерства, транспортної взаємопов’язаності та ролі країни в Middle Corridor.

Тому що іноді держава змінює простір не тоді, коли пересуває кордони. Вона змінює його тоді, коли змінює напрямки руху через нього. І, можливо, саме тут починається розмова про Ільхама Алієва та мистецтво змінювати простір.

 

Гейдар Алієв: коли держава стає суб’єктом

У житті держави може настати момент, коли незалежність перестає бути лише юридичним фактом і стає внутрішньою здатністю діяти самостійно. Прапор уже піднято, кордони визначено, державні інституції створено. Але цього ще недостатньо. Справжня суб’єктність починається там, де країна отримує можливість не лише реагувати на обставини, створені іншими, а й формувати власний порядок денний.

У новітній історії Азербайджану відповідь на це питання нерозривно пов’язана з іменем Гейдара Алієва. Його політична діяльність охоплювала різні історичні періоди й відбувалася в умовах глибоких змін — від радянської епохи до відновлення незалежної Азербайджанської Республіки. Саме тому його роль доцільно розглядати не лише крізь призму окремих політичних рішень, а ширше — через формування довгострокової моделі державного розвитку.

Одним із ключових вимірів цієї моделі стала енергетична політика. Для країни з багатими нафтовими й газовими ресурсами питання полягало не лише в тому, як використати природне багатство. Набагато важливішим було інше: як перетворити географічне положення та енергетичний потенціал на довгострокову основу економічної та зовнішньополітичної самостійності?

У цьому сенсі енергетична стратегія, сформована в Азербайджані за участю Гейдара Алієва, мала значення, що виходило далеко за межі нафтової галузі. Вона створювала передумови для включення країни в міжнародні економічні зв’язки та формування системи партнерств, у якій географія Азербайджану набувала нового значення.

 

Ільхам Алієв: коли географія стає ресурсом

Є країни, для яких географія є обставиною. Вона визначає сусідів, торговельні шляхи, доступ до морів і ринків, але сама по собі нічого не гарантує. Можна опинитися на перехресті доріг і залишитися осторонь руху. Важливо бачити в географії не лише місце, де ти перебуваєш, а й простір, через який можуть проходити зв’язки.

У цьому контексті сучасна політика Ільхама Алієва дедалі виразніше пов’язується з розвитком саме таких зв’язків. У відносинах з Європейським Союзом одночасно присутні енергетичний, транспортний напрями та проблематика безпеки. ЄС розглядає Азербайджан як партнера в розвитку енергетичного співробітництва та транспортної взаємопов’язаності.

Чим більше шляхів проходить через державу, тим важливішими стають не лише сама держава, а й стабільність простору навколо неї.

Суверенна держава не втрачає суб’єктності, вступаючи у взаємозалежність. Навпаки, питання полягає в тому, на яких умовах і задля яких цілей вона цю взаємозалежність формує.

Цей підхід добре помітний в енергетичній політиці Азербайджану. Країна вже давно використовує свої енергетичні ресурси як основу міжнародних партнерств, а сьогодні до традиційного газового порядку денного додається розвиток відновлюваної енергетики та проєктів «зеленої» енергетичної взаємодії з Європою. Європейська сторона у 2026 році окремо наголошувала на розширенні співробітництва в газовій та зеленій енергетиці.

Особливе значення в цьому процесі має Південний газовий коридор — система газопроводів, що з’єднує азербайджанські родовища Каспійського моря з європейським ринком. Його центральною ланкою став TANAP — Трансанатолійський газопровід, що проходить територією Туреччини. У цьому сенсі TANAP — більше, ніж газопровід. Це приклад того, як географічне положення перетворюється на політичний та економічний ресурс: енергія починає рухатися через територію Азербайджану в напрямку Європи, а разом з енергією змінюється і значення самої цієї території.

Це зв’язок. І чим більше таких зв’язків виникає, тим менше простір навколо держави нагадує порожню карту і тим більше — живу систему взаємодії.

 

Від кордонів до зв’язків: коли сусідство стає можливістю

У географії є дивовижна властивість: один і той самий кордон може мати зовсім різний сенс у різні історичні епохи. Він може бути лінією розділення, за якою починається «чуже». А може стати місцем зустрічі — там, де закінчується одна дорога і починається інша.

Саме в цьому контексті важливими стали процеси нормалізації відносин між Азербайджаном і Вірменією. Показово, що сьогодні Азербайджан уже постачає нафтопродукти до Вірменії, перетворюючи колишній простір конфлікту на простір економічного співробітництва. 8 серпня 2025 року у Вашингтоні було парафовано узгоджений текст проєкту Угоди про встановлення миру та міждержавні відносини між двома країнами. У спільній декларації за підсумками зустрічі Ільхама Алієва та Нікола Пашиняна сторони також підтвердили важливість відкриття комунікацій — з повагою до суверенітету, територіальної цілісності та юрисдикції держав.

Особливого значення тут набуває Нахічевань. Передбачене Вашингтонською декларацією сполучення між основною частиною Азербайджану та Нахічеванською Автономною Республікою через територію Вірменії розглядається сторонами як елемент ширшої міжнародної та внутрішньої транспортної взаємопов’язаності. Для цього запропоновано проєкт TRIPP — Trump Route for International Peace and Prosperity.

У цьому можна побачити своєрідну формулу нової політичної географії: шлях перестає бути лише способом переміщення з одного пункту до іншого і стає частиною ширшої системи взаємних інтересів.

Звичайно, сама по собі дорога не створює миру. Залізниця не може примирити народи, а новий маршрут не здатний автоматично стерти пам’ять про минуле. Але інфраструктура може створити те, без чого тривале примирення залишається лише політичним наміром, — постійний простір взаємодії.

Люди починають їздити. Товари — рухатися. Підприємства — шукати нові ринки. Регіони — отримувати нові економічні зв’язки. І поступово те, що колись було периферією чужого протистояння, може перетворюватися на частину системи спільних інтересів.

Дорога змінює не лише відстань між двома пунктами. Вона змінює саму можливість їхнього майбутнього. У цьому сенсі сусідство також можна переосмислити. Бути сусідом — це не лише мати спільний кордон. Це ще й мати спільний простір можливостей. Це вже наступний рівень нашої розмови. Адже коли держава перетворює географію на мережу зв’язків, її простір починає мати значення далеко за межами власних кордонів.

 

Коли Каспій стає ближчим до Європи

У геополітиці відстань вимірюється не лише кілометрами. Іноді країна може бути географічно далекою, але політично, економічно чи енергетично — напрочуд близькою. І навпаки: сусідство на карті ще не означає реальної взаємодії.

Каспійське море довго сприймалося як край великих сухопутних просторів, своєрідний кордон між Європою та Азією. Сьогодні дедалі очевидніше інше: Каспій може бути не кордоном, а мостом. Через нього проходять маршрути, що поєднують Схід і Захід. У цьому просторі Азербайджан посідає особливе географічне положення — між морем і континентом, між східним і західним напрямками руху.

Саме на цій географії ґрунтується й ідея Middle Corridor, або Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту. Європейський Союз розглядає його як важливий напрям розвитку зв’язків, а Азербайджан — як одну з ланок цього маршруту. У спільній заяві ЄС та Азербайджану 2026 року транспортну взаємопов’язаність названо одним із ключових напрямів стратегічного партнерства.

Маршрут створює залежність від зв’язку. А зв’язок створює спільний інтерес у тому, щоб він не переривався. Це важлива зміна самої логіки простору. Там, де раніше достатньо було запитати: «Хто контролює цю територію?», сьогодні дедалі частіше доводиться ставити інше питання: «Що може поєднати ця територія?»

Азербайджан уже став важливою ланкою європейського енергетичного простору завдяки постачанню природного газу до Європи через Південний газовий коридор. Енергія перестає бути лише товаром. Вона стає частиною архітектури взаємозалежності. Газовий коридор, електричний кабель, залізниця, морський порт, цифрова мережа — кожен із цих елементів окремо є інфраструктурним проєктом. Але разом вони формують дещо більше: нову карту зв’язків.

І ця карта вже не вкладається у просту схему «Азербайджан — Європа». У березні 2026 року ЄС та Азербайджан окремо наголошували на поєднанні енергетичного, транспортного та безпекового співробітництва, а також на ролі Азербайджану в ширшій регіональній взаємопов’язаності.

Тому Європа в цій історії постає не просто як кінцевий пункт азербайджанських маршрутів. Вона стає учасником простору, що формується між Каспієм та Європою. Географія не змінилася. Каспій залишився Каспієм. Південний Кавказ — Південним Кавказом. Європа — Європою.

Можливо, саме це і є одним із найцікавіших способів реалізації державної суб’єктності: не намагатися змінити місце своєї країни на карті, а зробити так, щоб сама карта почала працювати інакше.

 

Простір, у якому виграє не лише один

У політиці звикли мислити категоріями сили. Якщо одна держава посилює свої позиції, хтось інший нібито має їх втратити. Якщо одна країна отримує новий маршрут, інша його втрачає. Якщо один центр стає впливовішим, периферія віддаляється ще далі.

Дорога не стає меншою від того, що нею користуються дві країни. Енергетична мережа не втрачає значення, коли до неї приєднується новий учасник. Торгівля створює більше можливостей тоді, коли в ній більше зв’язків. Простір може збільшувати свою цінність саме через взаємодію.

У цьому сенсі сучасна історія Азербайджану цікава не лише як історія зміцнення власної державності. Вона дає підстави говорити про інший тип регіональної політики — про той, у якому національний інтерес може поєднуватися з розвитком ширшої системи зв’язків.

Для самого Азербайджану це означає використання географічного положення, енергетичного потенціалу та транспортних можливостей для зміцнення власних економічних і міжнародних позицій. Для сусідніх держав відкриття комунікацій може означати нові маршрути торгівлі, транзиту та економічної взаємодії. Для Європи — додаткові можливості диверсифікації енергетичних джерел і розвитку нових зв’язків. Саме таку взаємопов’язаність сьогодні підкреслюють і в документах Європейського Союзу про партнерство з Азербайджаном.

Звичайно, жоден маршрут автоматично не гарантує ані миру, ані добробуту. Для цього необхідні політичні рішення, довіра, інституції, інвестиції та час. Але маршрути створюють матеріальну основу для взаємозалежності — а взаємозалежність здатна змінювати саму логіку відносин між державами.

Скільки нових зв’язків зможе виникнути між тими, хто раніше був розділений? Можливо, саме тут і проявляється сучасне розуміння державної суб’єктності. Сильна держава не обов’язково прагне зробити простір навколо себе порожнім для інших. Її сила може проявлятися і в здатності створювати такий порядок зв’язків, у якому власні інтереси поєднуються з інтересами партнерів.

Для Азербайджану це особливо важливо в його діалозі з Європою. Енергетика, транспорт, торгівля та нові проєкти зеленої енергетики поступово утворюють багатовимірну систему взаємодії. Європейський Союз у 2026 році визначає ці напрями як частину стратегічного партнерства з Азербайджаном.

Суверенітет не означає самотність. Навпаки, лише суверенна держава може свідомо визначати, з ким, на яких умовах і заради якого майбутнього вона вступає у взаємодію.

20 вересня 2023 року стало для Азербайджану датою відновлення суверенітету на всій території країни. Але історія не зупиняється в момент досягнення мети. Наступне питання завжди складніше: що зробити з отриманою можливістю?

Не просто повернути собі простір. А навчитися перетворювати його на можливість.

Гейдар Алієв у нашій оптиці постає як символ етапу, коли незалежна держава вибудовувала здатність самостійно визначати власний курс. Ільхам Алієв — як політичний діяч сучасного етапу, коли ця державна суб’єктність реалізується через розширення мережі енергетичних, транспортних та міжнародних зв’язків. Це різні історичні завдання, але між ними простежується одна лінія: від держави, яка визначає себе, — до держави, яка допомагає визначати простір навколо себе.

І, можливо, саме тому мистецтво змінювати простір не потребує нової карти. Іноді достатньо прокласти нову дорогу. Провести нову лінію енергії. Відкрити новий маршрут. Створити новий зв’язок.

Тому що карта залишається тією самою.

Змінюється майбутнє, яке може пройти через неї.

 

Автор: Олег Туляков,
український філософ,
Сумський державний університет